Анатолій Тарасовський. Народився на Далекому Сході. Мешкаю в Запоріжжі.

Інженер, журналіст, Член Літературно-художнього об’єднання «Пошук»

Друкувався у альманахах «Пошук», «Поезія срібного віку», дипломант літературно – музичних фестивалів «Зірка Різдва» та «Шевченкове Запоріжжя», журналах «Хортиця», «Отражение», органі Конгресу літераторів України «Провінція» та періодичних виданнях Запоріжжя.

Голуби

Я знаю це. І не питайте, звідки…
Не вигадки - та тільки уяви –
Як на очах у кілька тисяч свідків
У Ватикані після молитви
за Божу Благодать для України
Над площею у неба голубінь
Злетіли з рук пантифіка перлини -
Знялася пара білих голубів.

І з кожним змахом із невпинним рухом
Все вище, як най далі від дахів…
Та біла чайка разом з чорним круком
Зненацька налетіли на птахів.
І звідкілясь, під крил нечутний плескіт
Злетілись, наче хижі вороги. ... Читать дальше »

По Булгакову

Для кожного у світі свій вінець,
Своя Голгофа і своє розп'яття.
Дай Боже, щоб був легший наш кінець,
Щоб не дістало нас ні лихо, ні прокляття.

Щоб не було насильства на Землі
Кохали щоб , як Майстра Маргарита
І щоб у кожного був Бог в душі,
І кожен міг , як Майстер щось творити!

* * *

Жестокий век. Жестокие сердца!
Шекспир был прав – не стоит сомневаться.
Как изменить нам душу подлеца?
Быть человеком, а не им казаться.

Быть настоящим: не юлить, не красть,
Не предавать, не прятаться за спину.
Не ныть, в своих глазах не пасть,
Не делать все дела наполовину!

Лелеять лучшее все в человеке!
Идти в стремленьях лучших до конца!
Чтоб не смогли сказать о нашем веке:
«Ужасный век – ужасные сердца!»

* * *

Чому в моїй країні йде війна?
Чому вбивають кулі, рвуться міни,
... Читать дальше »

Алина Колпаковская. 19 лет. Студентка Запорожского Авиационного колледжа.


***
Твой запах ни с чьим не сравнится в этом мире.
Ты лучший и я посвящаю те6е картину,
Но к сожалению я не умею рисовать
И все, что я чувствую, могу лишь написать.

***
А мне вас жаль
О, господа.
Причуды ваши хоть куда,
Проблемы ваши – курий смех,
Поэмы ваши – лишь на смех.
Сатиры боли – скрипы мух.
Моя слеза – сильнейший звук.
И всплески ваших бурых грез, рыданий
Снес желтый парус у милой гавани.
Я так пишу вам, чтоб сказать
Насколько глупым может быть свидание
Совсем чужих, других людей
И чем печальней воспоминание,
Тем дольше будет наша всттреча.
Я не пророк, а просто – гром,
Который вашу крышу сносит.
Когда холодный дождь пройдет
И вдруг посыпятся вопросы:
«О, Боже, что?»
«О, Боже, где?

Мне бы хоте ... Читать дальше »

Замість нудної і нецікавої автобіографії
Чи знаємо ми людей? Своїх близьких та знайомих… Про що вони мріють? Чим переймаються? Що їм болить врешті-решт? Нам завжди ніколи… Ми живемо поспіхом… Все біжимо… А куди власне? До якої риски? Що там, за тією межею? Одного дня я зупинилась і зрозуміла, що ніхто в цім Світі (окрім однієї людини, сподіваюсь) мене не зна. І то більше – навіть не хочуть знати! Воліють додумати, додати, а чи відібрати і гріхи, і чесноти. Сумно…
Я вирішила зробити хоч дещицю, щоб достукатись, догукатись… Отже, необділені людяністю відчують душею декілька штрихів до мого портрету. Хоча, ці замальовки не є калькою з мого життя. Та… Хто зна? Ну, а для інших – то є привід зайвий раз попліткувати й покепкувати – все ж якась розрада (чи не так?). Тіштеся, Люди, доки існує цей Світ! Щасти всім в усьому!
Олена Музичук

Засумувала за ромашками

Засумувала за ромашками…
Наснились трави, ковила.
Про щось своє перемовляли ... Читать дальше »

Протоиерей Вячеслав Власенко, клирик Свято-Покровского Архиерейского собора, поэт, бард, руководитель музыкального коллектива «Коллегиум JIVA ONLINE», председатель молодёжного отдела Правобережного благочиния г. Запорожья, преподаватель богословия, антропологии и философии на кафедре теологии в Классическом Приватном Университете г . Запорожья.

Как хорошо быть одному
И тишиною наслаждаться,
Пора бы с миром мне расстаться,
Зачем же я тяну, тяну…

Исцели, меня, исцели,
Душу бедную убели,
Освяти её, успокой,
Благодатью Любви покрой.

Исцели, меня, исцели,
Душу бедную убели,
Освяти её, успокой,
Благодатью Любви покрой.

Как хорошо быть одному,
Всё умолкает, отдыхает,
И ангел над душой витает
И сердце слышит тишину.

Как хорошо в полях молчать,
До звона в тишину врастаться,
И забывать о мелочах,
И в вечность ниточкой вплетаться ... Читать дальше »

Шепочуть губи

Я дивлюся в блакитні очі:
В них виблискує ніжний промінь.
Хоч бувають безсонні ночі,
Життєдайний горить твій пломінь.

Твоя мудрість мене рятує.
Кожен день ти даруєш свято.
Доля наша для нас чаклує
І крокує щастя завзято.

В нас багато ще часу, любий!
Ні кінця почуттям, ні краю.
"Я кохаю," - шепочуть губи.
"Я для тебе усе здолаю!"

19.12.2015

Ти для мене

Ти для мене – дарунок долі.
Ти для мене – в житті взірець.
Не лаштуєш кайданів волі,
Бо в душі ти завжди митець.

Відчуваю з тобою щастя.
Воно звичним мені стає.
Неодмінно усе нам вдасться,
Що наснаги обом дає.

Є великі духовні сили,
Не торкається нас отрута.
Я кохаю тебе, мій милий,
Я до серця твого прикута.

19.12.2013

На теренах долі

Час згасає неначе свічка, ... Читать дальше »

Свидание с городом

У меня есть прекрасный повод -
Вдруг хандра и в делах застой,
Я бегу на свиданье в город;
На свидание , город , с тобой.
Утолив любопытства голод,
Повидав чужие края,
Я к тебе возвращалась город,
Потому что я здесь своя.
Облик свой охранял ты стойко -
Небоскребами не зарос.
И наверно поэтому столько
Над тобою неба и звезд.
От хандры я избавлюсь просто -
Я ее не возьму с собой
И с утра убегу на остров,
Где три мачты над синей водой.
Где как рыцарь в старинных латах ,
Там скалистый берег высок
Чабреца дурманящий запах
И ковыльки седой волосок.
Где свой нрав укротив суровый,
Замедляет река свой бег.
Там плотина стоит подковой,-
Мне на счастье,как оберег.
Там седые стоят пороги
Твою память храня и покой.
Ты уютный и очень строгий
И еще такой молодой.
Жмурясь в теплы ... Читать дальше »

Мишин Михаил, Запорожье, 67 лет, 0983710884 mishin48@list.ru

СОПІЛКО

Грай моя сопілко.
Чаруй карі очі.
Наче верби гілки
Кісоньки дівочі.

Сиджу під вербою
З вечора до ранку.
Стрінутись з тобою
Дав я обіцянку.

Я пісень чудових
Заграю аж тричі.
Тільки б мені знову
Зазирнуть у вічі.

В них пірну одразу
Мов у бистру річку,
Змию всю образу,
Стане білим личко.

Вмию я кохану
Полум’яним сходом.
Зіроньку дістану
Коханій на вроду.

Хочу я згоріти
В полум’ї кохання.
Тільки б не здуріти
Вранці на світання.

Вербонько-вербичко
Не гніти журбою,
Ти ж моя сестричко,
Любо нам з тобою.

Під мою сопілку
Скоро місяць зійде.
Кажуть верби гілки:
Скоро люба прийде.

Грай моя сопілко,
Чаруй карі очі
Наче верб ... Читать дальше »

Мне нравится

Мне нравится любить!
Мне нравится быть нужной!
И кем-то дорожить...
Мне это очень нужно!

Мне нравится делить
Напополам рассветы,
Закаты, эту жизнь...
Я все отдам за это!

Мне нравится когда
За руку сквозь туманы...
Ведь все-равно куда,
Любовь затянет раны!

Мне нравится дышать
И верить в эти звезды...
Мне нравится летать,
Хоть и немного поздно!

Мне нравится любить!
Мне хочется быть нужной!
Мне хочется прожить
Достойно...Так, как нужно!



После каждой темной ночи

После каждой темной ночи
Вновь придет рассвет!
Встанет солнце и во очи
Нам подарит свет…

Ветер трепетной прохладой
Утро освежит…
Знаешь, большего не ... Читать дальше »

Я – Українка!

Я – українка! Українець мій батько,
Українець мій дід,
Українцями є весь великий наш рід.
На землі українській я зростала-росла,
По землі українській я до школи пішла,
Тут знайшла своє щастя і створила сім’ю,
То ж люблю її щиро, рідну землю свою!
По землі українській вже ідуть мої діти,
Як же можна мені та її не любити?
Не любити лугів і лісів, і долин?
Не любити хатинок в буйнім цвіті калин?
Не любить українців, таких щирих, пригожих?
Ні, цього я ніколи, ніколи не зможу!
То ж повторюю вам, я ще раз, без запинки,
Я щаслива від того, що я – Українка!
Червень, 1996р.

Мамина калина.

Край села дорога,
А далі долина,
Розпустила віти
Мамина калина.

Привезла здалеку
Я тую калину,
Говорила мама
«Це тобі, дитино.

Нехай білим цвітом
Вона зацвітає,
Любов ... Читать дальше »