Моїм поводирем в житті буває сум. Я йду за ним зажурено, неспішно. А в серці біль пече, як величезний струм. Мені так боляче, комусь - це смішно.
Але я йду, бо мушу подолати шлях, Мов човен, плином у відкрите море. Мене бентежить та тривожить справжній жах За нескінченне в сьогоденні горе.
Я щиро вірю, перемоги прийде час, Бо гідності не можна розчавити. Історія ще раз перевіряє нас, Чи Україну вміємо любити?
09.10.2014
До всіх я звертаюсь
Розправлені крила і можна злітати. Спочатку додому, до рідної хати. Де квіти найкращі, де зичили долі. Де крилам моїм вже не буде неволі.
Та ось пролітаю над краєм я рідним, Його не впізнати – занедбаний, бідний. Що сталося, люди? Що сталося з нами? Чому ліс наш цінний вивозять дровами?
Де степ наш сьогодні, красою багатий? Місця заповідні палають багаттям! Чи може байдужа нам нинішня днина? Чи буде в нащадків до їжі хлібина?
До всіх я звертаюсь, бо маю це право. Що кожен з нас може, не зробить держава. Хіба нам потрібна у хаті руїна? Одна у нас ненька, одна Україна.
Я щиро всім вдячна, хто десь на дозвіллі, Хоча б не забруднює наше довкілля. Бо вчинок маленький врятує багато. Робіть такі вчинки! Від серця. Завзято. 2008
Ми з тобою
Ми з тобою в обіймах долі, І така вона нам легка! Бо не сиплемо в рану солі, Розумієм: любов - крихка.
Від турботи палає вогник, Він в розлуці дбайливо гріє. Почуття наше – ніжний дотик, Що в душі візерунки сіє.
Сяють щастям безмежним очі, Ми цілком у його полоні. Є в нас ранки й чарівні ночі, Сльози радості несолоні.
Дбає доля про нас щомиті, І дарунками засипає. Ти для мене один на світі, Лиш для тебе любов палає!
