Невиліковні рани

Наснилось море – я засумувала
(неначе я живу лише у снах),
Бо рани, що наносяться зухвало,
Воно лікує – відступає страх.
… А море кличе, кличе, заклинає,
Бо відчуває мій нестерпний біль.
Заплющую я очі і пірнаю –
В болючі рани потрапляє сіль.
Та я чомусь не хочу виринати,
Вода солона вимила все вщент.
Чи треба до глибин мені звикати,
Собою щоб лишитись на момент?
Отямившись в смарагдовій безодні,
На берег кинулась на гребенях із хвиль:
Неважко лікувати рани зовні,
З душею важче: тут безсила сіль…
12.02.2016р.

Фиолетовым заревом…

Фиолетовым заревом
Утро засватано,
И звезда замечталась и тает во тьме…
Облака так апрелево
Пляшут капелево,
Будто нижут узор по лазурной тесьме!
Вплетено там заманчиво,
Сказочно-вкрадчиво
Всё, что выпало мне от его нелюбви…
И моё пом ... Читать дальше »

На асфальте

На асфальте сыром
Распускается снег,
Моросит майский дождь,
Увядают цветы.

Темно-серым котом,
Совершившим побег,
Лето шло, словно вождь...
Разлетелись мечты.

В позапрошлую ночь
Кот лениво бродил
По морскому песку:
Он искал твой маяк.

А мечта превозмочь —
Уязвимый Ахилл
Робко шепчет: "Рискуй",
Проливая коньяк.

Ты сюда не придешь…

Твой заснеженный лес нас прохладной встречал.
Он дарил тишину и вчерашний уют.
Ярко-рыжей лисой за обломками скал
Солнце пряталось в тихий укромный приют.

Невозможно мне счастье — Жар-птицу поймать.
И, укрывшись холодным, сырым одеялом
Опускаюсь на снег... Я взялась рисовать,
Разукрашу полотнище в синий и в алый.

Ты сюда не придешь — ты, придуманный мной...
Я одна в тишине на холодном и белом.
Пролетает мой со ... Читать дальше »

Незнакомый город

Неприветливый город, холодные лица...
Я исчезнуть боюсь, среди них раствориться.
Я иду осторожно, пробираюсь с опаской.
Незнакомые люди... Скрыты мысли под маской...

Не люблю на чужбине: неуютно и грустно,
И пронзает мне грудь одиночества чувство…
Города чудотворны, стройны, величавы,
Но милей мне родные поля и дубравы.

Дорога мне тропа, что бежит от порога
До ворот, за которыми в юность дорога.
Мне дороже луга пышнокудрой весною,
На которых любовь повстречалась со мною.

И люблю я свой дом, у колодца берёзы,
Где роса на траве и закат нежно-розов,
Где впервые я к небу воззвала стихами,
Там безоблачна синь… Там живёт моя мама...

Душа, как струна

Душа, как струна, с нею можно играть,
Волнуя, любить и, смущая – терзать,
В ночи серенады прелестные петь
И трепетно-нежно на звёзды глядеть.
... Читать дальше »

Отакі новини

Чоловік прийшов з роботи ввечері додому.
Бачить, в хаті щось змінилось, щось тут по-новому.
Стоїть тиша мов в пустелі, мовчить телевізор.
Хтось програму із газети на шматки порізав.
Жінка свічку запалила, світла не вмикає
Ледь одіта, на канапі, та його чекає.
Чоловік зрадів, щось буде дуже сексуальне
Час і місце дуже вдалі, майже ідеальні.
Оце разом одірвемось,щось таке я знаю,
Колись бачив Камасутру, де що пам`ятаю.
Може буде не як завжди, може по-новому,
Але жінка із канапи почала промову:
Милий мій мене послухай, маємо новини,
Скоротити треба трати хоч на половину.
Митись будемо з тобою ми у ванні разом,
Не лякайсь, вода холодна – є проблеми з газом.
Не запалюй в хаті світла – це все зайві трати,
Ми ж не голку в купі сіна будемо шукати.
Та дивись води не хлюпай, миєм тільки ніжки,
Бо одержали сьогодні ми за все платіжки.
... Читать дальше »

Жизнь

Нырни в мир радости , свободы,
Любим ты есть - и ты люби!
И ты поймешь,
Что жить не так уж плохо,
И в жизни надо продолжать
Надеяться, Любить и Верить,
И станет мир еще добрее.
Не надо будет слез и нервов-
Все будет супер непременно!
И будет вечно жить с тобой
Надежда, Вера и Любовь!

Вона …любов

Тримаю твою руку знов
І вже не хочу говорити,
У серці тріпотить любов,
Сказав, що будем ми навіки.

Любов свою я збережу,
І знаю я, як це зробити.
Тобі одне лише скажу:
«Щоб зберегти, треба любити».

Любити – це не відкриття!
Так сильно, високо й безмовно,
Щоб віддавати все життя
Без пам’яті й так безвідмовно.

Слова тут зайві й недоречні…
Бо коли любиш, неба мало…
І окриляє, безперечно,
Вона…одна…Любов настала!

***

В моєму серці зараз кр ... Читать дальше »

***
Я – Волноваха!
Я – Донецьк, Піски!
Я – Горлівка!
Савур - могила – я!
Я – Іловайськ!
Новоазовськ – теж я!
І Маріуполь – я,
Розстріляний катами!
Я – Харків!
І живу, мов на вулкані!
Одеса – я!
Печуть ще рани!
Я - це Бердянськ,
І я живу в тривозі,
Адже війна -
У мене на порозі!
Я – пошматована,
Скривавлена Вкраїна!
Я плачу!
Я страждаю!
Я молю:
«О Боже!
Зупини війну!»

26.01.2015

Душа летить в дитинство, як у вирій,
Бо їй на світі тепло тільки там.
Л.Костенко

Житомирщина – рідний край,
Дитинства милого колиска,
І юності гучний розмай,
І першого кохання зірка!

Це казка лісу, спів струмка,
Солодкі яблука в жнива,
Пшеничне поле, глечик молока,
Бабусина натруджена рука.

Це рідна хата в рушниках,
Це буслі на ... Читать дальше »

Наука.
Козаки,мабуть з десяток,
До кузні забрели,
Запаливши люльки димно,
Розмову повели.
Серед них і молодик сів,
Силою хизуючись,
І таку оповідь повів,
М’язами “гарцюючи”.
“Маю силу я нівроку,
Увагу звертаю,
За колесо,одним махом,
Віз перевертаю.”
Старий козак, із бувалих,
Другим підморгнувши,
Мовить так молодикові,
У люльку подувши:
“Щось нездужаю я нині,
Тяжко з лави встати,
Ген, коваль зробив підкову,
Чи зможеш подати?”
“Що ви, дядьку, та звичайно!”-
Здоровань гукає.
Хвать підкову,тут же зойкнув,
Очі підіймає.
“Треба ж мабуть говорити,
Що вона гаряча…”
“Окрім сили – треба,хлопче,
Й голову добрячу”

Пуд солі
На обід подає кухар козакам тетерю:
“Я зварив її багато, буде й на вечерю”.
Козаки на лави сіли, водою умившись,
З-за халяв ложки дістали, богу ... Читать дальше »

Д О Р О Г А Д О Л Е С І

У днину сніжно-кольорову
слідами сонячних коліс
піду до Лесі на розмову
у срібний ліс... У вічний ліс...
Там пурпурові горобини
квітчає інею габа,
там колисає сон і нині,
схилившись, Мавчина верба.
Сховавши в серці гадки-мрії,
згубившись в Вічності на мить,
у пісні білої завії
там Мавка спить... Там Мавка спить...
Де розсипає сонце скалки
із берестяного коша,
збагну: в волинської русалки
одна із Лесею душа.
У ній злилися воєдино
крицева міць — і ніжний цвіт.
Вона жива, жива і нині
і буде жити сотні літ.
Коли ж бо провесінь розбудить
і вічний ряст, і сон-траву,
душа ота піде між люди,
зорю щоб запалить нову.
...А вдома вірш мені насниться,
струна задзвонить молода...
Я знаю: в Лесиній криниці
ясна не вичахне вода.

Г Р О З А У М І С Т І

Гро ... Читать дальше »

Боль

Белая ворона пролетела
И меня своим крылом задела.
И теперь совсем я не пойму,
Что со мной случилось? Почему
Даже средь друзей, беда такая,
Стала я как будто бы чужая?
Не люблю я пьяные гулянья,
Эротические сцены на экране;
Не хочу смотреть на голый зад
Каждый день и много раз подряд.
Значит, только этого достойны,
Если наблюдаем так спокойно,
Смотрим с наслаждением вампиров,
Как бесстыдство, пошлость правят миром,
Пьянство, наркомания, распутство –
Постигаем это мы искусство?
Жить мне, люди, стало тяжело,
Видеть, как творим мы сами зло.
Главное: совсем не замечаем,
Как в болото, в грязь на дно сползаем.
Ты зачем, ворона, пролетела
И меня своим крылом задела?
И теперь совсем я не пойму,
Что случилось с нами? Почему
Сами мы себя уничтожаем,
Сами в глухой угол загоняем?
В своём сердце эту бо ... Читать дальше »

Василівка – це рідне місто,
Родилась тут я ,і живу,
Зелений парк, і небо чисте,
і квіти тут як на яву.

Вночі Василівка красива,
Вогні горять немов зірки,
Йдучи алеєю  мрійливо,
Оглядую людей які прийшли сюди.

Ось місяць вже зійшов над містом,
Годинник десь опівніч б’є 
І світло розстелилося сріблисто
гуляють  люди на алеї  ще…

Люблю я  своє рідне  місто,
Бо  тут здійснились  мрії всі мої,
Тут  приїжджих зустрічають урочисто,
Тож  не кидайте, люди, рідної землі.

ЛУННАЯ ДОРОЖКА

Не дождаться тех дней привета.
Сколько было мне? Умолчу.
Я канючил: «Хочу вот это!»
И надеялся, что получу.
Помню, мама смеялась рядом
К моему наклоняясь плечу:
«А луну не желаешь, чадо?»
Я вскипал: «Конечно, хочу!»
Для чего? Сам не знаю. Каюсь.
Что теперь о желаньях скажу?
Может, только на ней покатаюсь,
Может, дома её подержу.
С очевидностью споря упрямо,
Цель себе поставил одну:
Вот залезу на крышу — и прямо
Там в полёте поймаю Луну!
Забираюсь к антенне на крышу.
«Где ты тут проплываешь, Луна?»
А она, к сожалению, выше.
Выше крыши намного она!
Эх, досадно! Того не скрою.
Ничего, вот досада пройдёт,
Я схвачу Луну над горою,
В миг, как только она в ... Читать дальше »