Главная » 2016 » Май » 27 » Гергіль Анатолій Васильович
21:13 Гергіль Анатолій Васильович |
Наука.
Козаки,мабуть з десяток,
До кузні забрели,
Запаливши люльки димно,
Розмову повели.
Серед них і молодик сів,
Силою хизуючись,
І таку оповідь повів,
М’язами “гарцюючи”.
“Маю силу я нівроку,
Увагу звертаю,
За колесо,одним махом,
Віз перевертаю.”
Старий козак, із бувалих,
Другим підморгнувши,
Мовить так молодикові,
У люльку подувши:
“Щось нездужаю я нині,
Тяжко з лави встати,
Ген, коваль зробив підкову,
Чи зможеш подати?”
“Що ви, дядьку, та звичайно!”-
Здоровань гукає.
Хвать підкову,тут же зойкнув,
Очі підіймає.
“Треба ж мабуть говорити,
Що вона гаряча…”
“Окрім сили – треба,хлопче,
Й голову добрячу”
Пуд солі
На обід подає кухар козакам тетерю:
“Я зварив її багато, буде й на вечерю”.
Козаки на лави сіли, водою умившись,
З-за халяв ложки дістали, богу помолившись.
Курінний, як і ведеться, набрав першим ложку,
Покуштував, потім мовить, зачекавши трошки:
“Мабуть солі в курені в нас перевистачає,
Якщо кухар так бездумно її витрачає?”
“ Та ні, що ти, пане-брате, обмаль у нас солі” –
Промовляє тихо кухар: “ Майже як й квасолі”.
“ То ж чому така солона у тебе тетеря?
Це, вважай, що вже не ладна буде і вечеря?
По обіді йдем на площу, замість щоб спочити.
Там, як жити економно, тебе будем вчити.”
Раптом із кутка піднявся джура молоденький:
“Ні, не треба його вчити!” – викрикнув хутенько.
“Ви казали, щоб на лаві поряд з вами сісти,
Не один пуд солі разом треба буде з’їсти.
От я й всипав в казан солі, пригірщ три не більше,
Щоб на лаву разом з вами присісти скоріше.”
Лис
В Дикім полі на просторі,
Де ясна небес блакить,
Насипалися могили,
Щоб Вкраїну боронить.
На одній такій могилі
Молодий козак сидить.
Він на чатах, він в дозорі,
Він – увага весь в цю мить.
До землі притиснувсь вухом,
Чути тупіт з-під копит,
То татарська мчить кіннота.
Треба Січ оповістить.
На високій тій могилі,
Так, щоб видно всім було,
Височіє смоли бочка,
То сигналу джерело.
Запаливши знак тривоги,
Козарлюга молодий
Міг уникнути б погоні,
Та забитий вороний.
Що ж робити? Де сховатись?
Ні дерев, а ні кущів ...
Лише ген нора лисиці,
Що спіймати він хотів.
Козак хутко підбігає,
Вправно нору розрива,
Туди швидко залізає.
Отакі от, брат, дива!
Вітром пронеслись ординці,
Не помітивши бійця.
Відвело лиху годину
Від прудкого молодця.
Довго-довго реготали
Над випадком козаки.
За кмітливість все ж хвалили,
А вони в цім мастаки!
Потім хтось в козацькім гурті,
Так промовив, як колись:
“Раз сховавсь в норі лисиці,
То ж тепер ти будеш – Лис!”
Свіжина
Кум Левко питає Гната:”Чом такий засмучений?”
“Дикі кабани прокляті, геть мене замучили.
Всю картоплю перерили, що посадив нині.”
“Та вони нашкодить можуть – на те ж вони й свині.
А ти, куме, – Левко мовить – на їхній стежині
Постав сільце із підйомом, матимеш свіжину.
Сільце тільки-но за ногу кабана захопить,
Він повисне під деревом й нічого не зробить. ”
“Добре. – мовить Гнат розважно – Зараз цим займуся.
Змайструвати петлю з дроту я не забарюся.
А ще, куме, я вважаю – кабан це не птиця,
Тому таке вірне діло прилити годиться.
Отже, куме, дуй до Векли, купи самогону,
Та дивися, щоб від жінки небуло розгону. ”
“Звісно, – мовить Левко Гнату – Я скоро вернуся,
Не стрілася б по дорозі лиш моя Ганнуся.”
Зробив сільце Гнат добряче й ставить під загату,
Замаскував земелькою та й пішов у хату.
Зготувавши закусочку, сів та і чекає,
Вже пройшло часу чимало,а кума немає.
Вийшов з хати, вечоріє, дарма час спливає,
Прислухався, на городі, кум його волає.
Схопив вила біля клуні – й миттю до городу,
Що там скоїлось не ясно, та нема й народу.
Бачить Гнат, що сільце кума підняло на грушу,
Кум висить ногами вгору, мов свиняча туша.
Гнат підбіг та вправним рухом сільце відпускає,
Кум , мов лантух з половою, на землю спадає.
“Як же ти сюди прибився? – Гнат Левка питає –
Чи доріг інших від Векли у мій двір немає?”
“Вийшов з пляшкою від Векли, сонечко сідає.
Коли , гульк, моя Ганнуся з роботи вертає.
Я аж до твого городу кущами пробрався
Й, як на гріх, тієї ж миті у сільце попався.
Не став куме сільце знову, тепер ми навчені...”
Отакі от удалися й свіжина, й печеня.
Біс попутав
В зимівник злетіла чутка,
Що Кіндрат опух, й так хутко,
Після випитої чарки,
Яку піднесла шинкарка.
Козаки вдались до ґвалту:
“Це ж бо, браття, вже не жарти!
Щоб усім не потруїтись,
Треба, хлопці, боронитись!
Тому зараз же ідемо,
В ліс шинкарку відведемо,
До верби прив’яжем бранку
І засмажим, як поганку.”
Так в запалі гурт гукає,
Коли гульк – Кіндрат кульгає,
Під очима синці спіють,
Наче сливи дві синіють.
“Що з тобою, пане-брате?” –
Стали козаки питати.
А він, весь такий надутий,
Мовить тихо: ”Біс попутав ...”
“Ти вже, хлопче, не приховуй,
Нам конкретно розтолковуй:
Що стряслося і з тобою,
І з твоєю головою?”
“Тож як випив чарку в п’яте –
Потягло мене гуляти ...
Спорожнивши шосту чарку,
Запримітив я шинкарку.
І тоді, без жартів й глуму,
Залицятися надумав.
А вона – нечиста сила
Макогоном пригостила.
Наче бджоли над квітками,
Зашуміло між висками.
Запал в мене швидко згаснув,
І заливсь я потом рясно.”
|
|
Просмотров: 128 |
Добавил: iren
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
