Чекаю

Чекаю, чуєш?
Мірно плине час.
Сумують сни на синім підвіконні.
Бентежить тіні сплакана свіча,
Ховаючись в тремкі мої долоні.

А за вікном сльозливий листопад
Малює вперто на землі калюжі.
Так вже було – дві осені назад:
Дощі… Дощі… Холодні і байдужі.

Їм все одно, що помира свіча,
Що ніч без снів, що я без тебе скнію.
Та поки світло жевріє в очах –
Чекаю.
Бо по-іншому не вмію.

Знаю, что сможешь

Ты отыщешь меня там, где осень сжигает надежды,
Где не греют ни солнце, ни вера, ни даже память.
Где есть только «сегодня», навечно застывшее между
Равнодушным «вчера» и несбыточным «завтра». Падать
Будут звёзды, деревья и, может быть, даже камни;
Будут в спину кричать, мол, дурак, ну зачем тебе это:
Безо всяких условий себя подарить на века мне,
И веками гадать, стать философом или поэтом.
Их не ... Читать дальше »