Главная » 2016 » Апрель » 30 » Музыка Елена г.Васильевка
15:28 Музыка Елена г.Васильевка |
Чекаю
Чекаю, чуєш?
Мірно плине час.
Сумують сни на синім підвіконні.
Бентежить тіні сплакана свіча,
Ховаючись в тремкі мої долоні.
А за вікном сльозливий листопад
Малює вперто на землі калюжі.
Так вже було – дві осені назад:
Дощі… Дощі… Холодні і байдужі.
Їм все одно, що помира свіча,
Що ніч без снів, що я без тебе скнію.
Та поки світло жевріє в очах –
Чекаю.
Бо по-іншому не вмію.
Знаю, что сможешь
Ты отыщешь меня там, где осень сжигает надежды,
Где не греют ни солнце, ни вера, ни даже память.
Где есть только «сегодня», навечно застывшее между
Равнодушным «вчера» и несбыточным «завтра». Падать
Будут звёзды, деревья и, может быть, даже камни;
Будут в спину кричать, мол, дурак, ну зачем тебе это:
Безо всяких условий себя подарить на века мне,
И веками гадать, стать философом или поэтом.
Их не слушай. Иди. Пусть сомненья тебя не терзают,
Не сбивают с пути, не ползут липким страхом по коже.
Верь в себя, и в мечту, и в пророчества древних сказаний,
И тогда ты дойдешь. И найдёшь меня – знаю, что сможешь…
Лунное
Тише!
Слышишь:
На самой высокой крыше
Лунная кошка ищет
Лунных своих котят.
Белые лунные мыши
Тоже живут на крыше,
Прячутся в лунном свете,
Показываться не хотят.
Когда тебе грустно немножко,
Ты подойти к окошку.
Увидишь лунную кошку
(вдруг тебе повезёт!)
А может, лунный котёнок
Прыгнет к тебе на руки.
Кошки приносят счастье.
Поверь – и оно придёт!
А если лунная мышка
В твою забежит квартиру
И хвостиком лунный лучик
Тронет, словно струну, -
Откуда-то очень тихо,
Очень робко, несмело
Польётся лунная музыка…
Тише!
Иди к окну.
Видишь: по лунной улице
Скользящей лунной походкой
Лунный идёт прохожий,
В лунный спешит свой дом.
Смотрит луна на город,
Шепчет лунную сказку,
И, словно кошка, кормит
Лунных котят молоком…
12.12.2014
Весняна казка
Де в саду із диво-квітів бджоли п’ють нектар,
Жив в шумливім верховітті Бузиновий Цар.
І була дочка у нього – дівчина-краса:
Стан тоненький, сині очі, золота коса.
Покохала дівчинонька хлопця-скрипаля,
Ніжні звуки його скрипки слухала здаля.
Не виносила на люди почуття свої,
Про її кохання знали тільки солов’ї.
А скрипаль творив мелодій неземну красу,
Виколихував бентежно свого серця сум.
Бо закоханий давно був в посмішку ясну,
Сині очі, ніжний голос дівчини зі сну.
Раз вечірньою порою, як бузок зацвів,
У садочку над рікою панну він зустрів.
Усміхнулась, зашарілась, погляд відвела
І неспішною ходою до ріки пішла.
Упізнав юнак красуню із свойого сну.
Заспівала вірна скрипка пісню голосну.
Аж заслухалися зорі, стихли солов’ї,
Як дівчині розкривав він почуття свої.
Батько-цар розчуливсь трішки і сльозу впустив,
Та й на щастя і на долю їх благословив.
І з тих пір, коли вирує буйний цвіт весни,
Він закоханим дарує кольорові сни.
Так хочеться
Так хочеться торкнутися щоки
рукою…
Хай час зупиниться на мить,
а потім знову потече
рікою.
Так хочеться торкнутися щоки
щокою…
І хай у грудях защемить,
а біля серця запече –
я встою.
Так хочеться торкнутися щоки
вустами,
схилитись на твоє плече…
І хай розлука не стоїть
між нами.
09.04.2016
|
|
Просмотров: 147 |
Добавил: iren
| Рейтинг: 5.0/2 |
|
|
