Член НСПУ. Працює бібліотекарем у Запорізькому національному технічному університеті.

* * *

В місті, де вічний степ

Ходить по нашійвулиці,

Наче в бджолинімвулику

Гарячепахне мед.

ВулицяСтепова –

В липнісонцівнастоянка.

Спека! Ойспека! Он яка!

Рідкотакабува.

Жарить підошви пил,

Сохне у гіллівишенька,

Квітнутьдвори, як вишивки,

А у очах – ковил.

До степовихприкмет

Грітіасфальтитуляться.

Саме по нашійвулиці

Ходить у місто степ.

ЗА ЧАШКОЮ КАВИ

Склозустрічікрихке,

                 як перша крига

Осінньоїтремтливоїкалюжі.

Лиш в дзеркалі

            вітринипаленіють

Тендітнівогники

            ізпоглядів і слів –

Обрамленнянезайманої теми.

На низціневагомоїрозмови

На рівні губ висить

                        порожня чашка.

Тривкуувагупомережив дух

Нежданошвидковипитоїкави.

Тривалістьзустрічі

            обмежуютьповіки,

Раптовозупинивши

                        в дзеркалах

Бунтарство забороненої теми.

* * *

Котрий раз ти сказав: «Зима».

Та хіба то чиясьпровина?

БавитьХортицюхуртовина,

Барвиз'ївсніговий лиман.

Десь за спиною білий стан –

Ледьстоїть на ногах зупинка.

Білийпогляд

            всмоктавстежинки,

Недоречноблакитним став.

Колір є, а тебе нема.

Вже автобус летить у вирій.

І можливотобіповірить,

Щоміж нами горить зима.

* * *

Наділомістохмарунабакир.

Напнулась хмара

                        сизим на зелене.

Менілітописати неба вир

Так хочеться,

            коли весна на клени,

На кожнезіллязливоювпаде.

Поважнийгрім

            злякаєніжні звуки.

Пропах бузком

            передгрозовий день.

Бузинкакожна

            проситься на руки.

* * *

Бабин вік. Моютінь на брамі

Розкроївпавутиннийкресляр.

А душа у морськомувбранні.

У йогодовгімлітідесь я –

Яснихдніввипадковахмарка.

Баба осінь за мною стежить.

Ще не колеться сад на скалки.

Так невчасно у моря нежить.

* * *

Вже хмари, дощемважкі,

Спираються на асфальт,

І вітер конем баским

Несеться у вікна хат,

І курявукрадькома

Цілуєпітнийчебрець.

В негодуіду сама.

Молитись почав чернець.

* * *

Вжеклеїтьосінь на асфальт

Світлинибабиноголіта.

Видзьобують ворони vita –

Згоріхів зерна на стовпах.

Непередбачену красу

(Бовжесніги

            у душу сиплять) –

Палітруфарбяскравих –

                                   вип'ють

Уста асфальтів, як росу.

Природа в золоті монет

Ворожить на майбутнєліто.

І враженнямалюєвітер

В сучаснімвтіленні Моне.

ЧАС ДИКОЇ ЧЕРЕШНІ

У пригорщі – черешні.

Не ягоди – літа.

Черленимранкомкреше

Солодка гіркота.

Агатовіприкраси

Дитячоголиця.

Найкращийклаптик часу

Рішучогокравця.

Час дикоїчерешні –

Могодитинства знак.

В жовтогарячімчервні

Гіркосолодкий смак.

* * *

Фіранкиважкодихали у сні,

І протягзачіпляв

шпалерніквіти.

Гвинтівкау кутку,

чикостур...

Ніч.

Уявуполювавдосвітнійвітер.

Вокзалу звук –

                      у склянці на столі,

І синє з-під очей??–

                               у незабудці.

Не спалося.

Жаданий ранок тлів

Сіренькимсподіванням

                          на подушці.

* * *

Стали дзвониізпередмістя

Солов'ями накладовищі,

Вівтарем з пелюстків і листя,

Щобстороннього бути вище.

А півоніїквіт – не терній –

Оберіг в поворотнімліті,

Пахнеспрагою до повернень

В непостійністьбуття у світі.

Іще Лета на цвіт не дише,

А захожий уже постарів.

В пелену віковоїтиші

Ляжуть радощі та печалі.