ПОРТРЕТИ

           1

Наївності межа.

Пилок тепла на тілі.

Ніхто не заважав

Іти по лезу хвилі.

Розвітрений дивак

Художник – знаний профі –

Мені намалював

Панянки пінний профіль.

Мов янгол із небес

Вона була красива.

Та я… лише  себе

Намалювать просила.

То линула удаль,

То підбігала близько.

Мою струнку печаль

Підсвічували бризки.

Із нею tête-á-tête

Я не була фальшива,

Тому і свій портрет

На бе́резі лишила.           

                2 

Етюди на повітрі –

                     художництво просте.

Мене ти на палітрі

                          старанно розітер.

Білилами біліло

                         обличчя і рука,

А потім все боліло

                       від кожного мазка.

Умовна і пласка я,

                         і так несхожа тут.

До тебе не пускає

                       глухий мольберта кут.

Вже не втекти нікуди 

                      хоч світ не має меж.

По плечі і по груди

                    ти по малюнку йдеш.

Захоплено радієш

                   від кожного штриха,

Але моя надія

                 потроху засиха.

Підмішуєш у фарби

               таланти іменні,

А я себе не варта,

              стою на полотні.       

ВИ́НА

                          «Моим стихам,

                                         как драгоценным винам,

                          Настанет свой черед».

                               Марина Цветаева

               1

Не втратила букет вина

Терплячіша з дружин,

Роками закоркована,

Немов у пляшці Джин.

Відбиток винного рядка –

У тисячах дзеркал.

Як брати (аж тремтить рука)  

За талію бокал?

Неначе Ви дали мені

У келиху рубін, 

Настояний на імені

Дорогоцінних вин.

Все випите до мізера,

До невпізнання рис...

Бокалом пальця врізала,

Аж на душі – поріз.

                   2

Чи то брага, чи то моря піна?..

Сургучева зламана печать.

Відкоркую амфору Марини,

Кажуть – п’яній море – по коліна,

Тільки б на колінах не стоять.

У бокалі і у мові – красно.

Я смакую виброджений вірш,

Де рядок з’являється невчасно

Тільки зараз і ніколи більш.

Тут ніхто не відає загрози

І зі мною, мабуть, заодно

П’є і п’є (і не втрачає розум)

Встояне Маринине вино.

Почуття наповнюю по вінця

Смаком грона, сонця і трави...

Від свого до Вашого мізинця

Я така ж гурманка, як і Ви.

                  3

Заховатися від чужих очей,

В кров підмішувать молоде вино –

У червоному – буде га́ряче,

А у білому – дуже холодно.

Серцем живлений кров’яний лафіт*,

Ваша Щедросте, наливайте ще.

Розсургучила, і на тому квит,

Книгосховище – виносховище.

У душі моїй і за межами.

З ними – рима я, з ними – пані я...

Незалежні і незалежані –

Вина віршів – моя компанія!

* сорт червоного виноградного вина

КОКТЕБЕЛЬ

Моя вигадка боса

В Коктебелі була...

Там до осені носять

Загорілі тіла.

Там не ждуть Афродіту

Золоті «бідняки»

І поділене літо

На дохідні  шматки.

Я ставала тамтешня

В колообіг розваг,

І возив обережно

На горбу Кара-Даг.

Гальки дивні карати

Потрапляли до рук

І погодився знятись

Волоокий віслюк.

Туї довготелесі

Зупиняли  щокрок.

Цілувала я персик

У засмаги пилок.

І від тиску одежі

Вивільняв обережно,

У полон беручи,

Дикий пляж уночі.

.......................

Там, де змінюють пози

Море й хвиля людська,

Моя вигадка й досі

Коктебелем блука