Народилася в 1955 р. Працювала на заводі «Кремнійполімер». Автор книжок «Безсоння» та «Я тобі сповідаюсь».
* * *
В центре Вселенной,
больная и нищая,
Моя Украина,
чего же ты ищешь?
Пока я тобою безмерно болею,
Ты тяжкий свой крест
уронить не посмеешь….
* * *
Про віночок вогнів
Дніпрогесу,
Про заквітчані плахти полів
I Дніпра зачаровані плеса
На околиці вірш я зустрів.
На могутній спині
Дніпрельстану,
На просторах моеї ріки
Хазяйнують старі капітани
1 на зміну спішать парубки.
Запоріжжя моє незбагненне!
Сивочоле у хвилях димів,
Золоте восени
і весняно-зелене...
Я у захваті поруч присів.
Романтичне! Могутне! Сучасне!
Хай Европа шанує стара.
Поки наші мартени не згасли,
Сяй, столице моя степова!
* * *
Заростають стежки,
Де колись я ходила.
I на листі уже сивина.
Та стоять мої свідки –
Батьківські могили.
Час мина...
* * *
На подвір’ї моїм пресвітло –
Літо-літечко – рай земний.
Ось троянди червоно квітнуть,
Там лілеї стоять рясні.
I така, аж прозора, тиша
Сторожує липневий день...
Як завжди, ти мене утішив,
Сад моїх чарівних пісень.
Сміх розсиплеться,
наче дзвоник,
I загубиться десь, лункий.
Винограду звисають грона,
Срібно-росяні і п’янкі
I ласує медком у світлиці
Неслухняне мое дитя.
То найбільша моя таемниця,
Найсвятіші мої почуття.
На подвір’ї моїм пресвітло.
Зніме тиша тривоги дня.
Жду у гості. Палкий привіт вам.
Запрягайте свого коня!
* * *
Гуляли смерчі вогняні,
смердючі,
Усе горіло, що могло горіть.
I війни люті, й січі неминучі
На перехресті безлічі століть...
Земля стогнала зболено і глухо
I мчали коні –
курява до хмар!
I хтось розгублено
на сполох бухав
В часи Троянові,
в епоху яничар.
О земле, земле,
скільки пережито!
Розбіглися, розсипались слова
Загублені у часі ходять діти,
Тремтить в руках
прабатька булава.
Кудись ведуть…...
Та чутка іздалеку
Ляка короткі,
з добрих снів, часи.
Зривае вітер із гнізда лелеку
На каламуть життевої ріки.
Оце стою. Ловлю вітри,
що в полі
Нашіптують на вухо прабабам
Таке солодке:
«Воля, Воля, Воля»,
Як сіль на рани
змореним рабам.
СТЕПОВИЧКА
Палає захід, сухо догоря,
Розбуджує уяву неба фреска.
Десь інші землі,
десь чужі моря,
А я закохана у степу безкрай.
Де пахне літом кониковий світ
I стелеться на південь
шлях додому,
Де в синькою
мальований зеніт
Прямує хата
в брилику з соломи.
Я – степовичка. I моє життя
Міські принади вже
не заплямують.
Пішли батьки степами
в небуття,
Як небо, чисті –
і мене не чують.
Блакить текуча
батькових очей,
Була чи, може, мріялась журбою.
Палає захід, а мені пече –
Бринять на вітрі
цятки звіробою.
* * *
Сніги великі впали над степами.
Малих дерев назовні лиш чуби,
А я думками все
гостюю в мами –
Голубляться на стінах голуби.
I тепло так, і ловко, і привітно,
I аж до горла котиться клубок,
I я – немолода,
вже жінка літня,
Кладу на полотно іще стібок.
I рушники святково зацвітають
Мережкою, і гладдю, і хрестом.
Немає мами. Вже давно немає.
Лиш заметілі ходять за вікном.
| 
