Ткаченко Сергій Миколайович – 48 років, м.Кіровоград
Мій хрестик
Знов одягаю хрест,з яким хрестили,
Не золотий він, той я загубив,
Повис зі шрамом, на моєму тілі,
Який я сам колись зробив.
Його зламав давно, так, випадково,
Зпаяв вогнем частинки верх і низ,
Забракував і замінив на новий,
Із золота, на грудях, той повис.
Засяяв гордо, пишно і красиво,
Та щось зламалося в житті,
Став водночас я майже сивим,
У потяг сів, а той зійшов з путі.
З дружиною навіки попрощався,
І батько мій покинув білий світ,
От і не вір в прикмети, щастя,
Мов відвернулося, на сотні літ.
Але отак же знову випадково,
Із золота той хрестик загубивсь.
Надів на груди ні, не новий,
А той, простий, з яким хрестивсь.
І я ожив, немов би диво стало,
Були хвилини руки опускав,
Насправді ж, то потрібно зовсім мало,
Утратити, щоб оцінити те, що мав.
Минулому я низько поклонився,
Подякував, і хрест розцілував,
З надією в майбутнє подивився,
Углядів те, що маю, знав.
Є рідні, друзі їх люблю, ціную,
То ж є для кого в світі жить,
Я їм себе частинку подарую,
А інша, щоб кохати і творить.
Зламати просто, важче запаяти,
Забути краще, ніж його нести,
Багато розуму не треба бракувати,
На золоті мінять свої хрести.
Тож роздивися те, що зараз маєш,
Та зважено до цього підійди,
Про себе все ти добре знаєш,
Розумні висновки роби і далі йди!
І доля станеться тоді щаслива,
До чого хрестик тут іще, пробач?
Буває ззовні золота, красива –
Людина, а душа, - могила, плач!
Не так важливо, що висить на грудях
Нехай воно із золота, стальне,
Чи мідним, дерев’яним буде,
На серці, що у тебе – головне.
Живим душею хрест на допомогу,
У мене із пластмаси, з ним хрестивсь,
Батькам же дякую і Богу!
Що я на цій землі таким родивсь!
Первый пленный
Командний пункт-контора фермы
И «окопался» полк в полях,
В разведке ночью пленный первый,
Захвачен доблестно в боях.
Он был совсем еще ребенок,
Большие, круглые глаза,
А в них отчаянье-теленок,
Смотрел испуганно, слеза
И не одна катилась градом,
-« Я все скажу, я не причем,
Мне мамку только б видеть рядом,
Да с вымя молочко, ручьем».
Мой командир кусочек хлеба,
В руке придвинул малышу,
Его глаза, как звезды с неба,
Упали на ладонь:-«Прошу,
Не обижать меня солдаты»!
И жадно хлебушек слизал,
«Замукал» тихо, виновато,
И пальцы, словно соску взял.
Прости безмолвное созданье
Людей, затеявших войну,
Что горе испытал, стражданье,
И оказался сам в плену.
Судьбы не ведаю ребенка,
Но Бога попрошу с колен:
-«Дай Боже взрослому, ребенку,
Не знать войны жестокой плен»!
Жасмин
Чудесен Чорный лес весною!
Там ночью каждый слышен звук,
Дубок заигрует с сосною,
Касаясь ее веток-рук.
И шепчет ласково признанья,
В любви, прелестные слова.
Я в предвкушении свиданья,
От счастья кругом голова.
Да, не шампанское и розы,
Духи, Париж или Берлин,
А любит белые березы,
Моя жена, еще - жасмин!
Рассвет. Близка дорога к дому,
На крыльях будто бы лечу,
К порогу воротясь родному,
В окно тихонечко стучу,
Открылась дверь, ее улыбка,
Она прильнула вся ко мне,
Голубка, золотая рыбка,
И мы плывем в волшебном сне.
На берег сново возвратились,
На землю грешную с тобой,
А поцелуи все ложились,
На тело нежное: «Постой!!
Секундочку, привстану,
Забыл про дипломат, стоит»,
«Я тоже краем глаза гляну»,
Жасмина море в нем лежит!
Зачем шампанское и розы,
Прощай Париж и ты - Берлин,
Пою про белые березы,
Меня ты любишь и – жасмин!
Дідова система
Стою біля ставка, дивлюсь, на поплавочок і сміюсь,
-«Рибалка, чимось схожий я, на тебе, доленько моя».
Отак, літав в своїх думках, у мріях, наче вільний птах.
А дід весь час про щось питав, і сам на то відповідав,
Мене на землю й повернув.
-«Я думав ти уже заснув?
Ну, далі слухай от таке, моя система е-ге-ге!
Рибалки, то чоловіки, а ранок, день і ніч – роки,
Ну а дівчата і жінки, тендітні річеньки, ставки,
Їх тіло, а душа – вода, якщо болото, то біда,
Ні рибки, ні рачка нема, тож вудки, не виймай дарма,
Закинеш, швидко засосе, машину, гроші, дім, усе!
Я знав чистесенький ставок, там гарно видно поплавок,
Не попадеш у очерет», дідусь поправив свій кашкет.
-«Чудово як кришталь вода, прозора, чиста, молода,
Там видно, що у ній пливе, плотвичка, щучка теж живе,
У рясці дике каченя, маленьке добре жабеня,
Буває так, засохне став, уже ні річки, ні дубрав,
І риби з раками нема, холодна крига там, зима,
Та не спіши тікати геть, прочисть джерельце, згине смерть,
І оживе усе в ставку, вода заполонить ріку.
От люблять всі коли клює, під воду поправочок, є !
Цікаво тільки що, яка? Мала, велика, бач слизька.
Ото коли я був юнак, то вибирав річеньки так,
Щоб там не каламуть вода, багато риби, та не та,
Щоб сіті, верші, ятірки, не бовтали тої ріки.
Як полудень в роках настав, то перебрався я на став,
Ожив ось бачиш черв’ячок, потрапив бідний на гачок.
От там було тих куширів, траплялося, в човні горів,
На мілині засів в ставку, сьорбнув водицю, ой гірку!
Міняв ставки і глибину, закину вудку, вже тону,
От так до ночі докатавсь, один із поплавком оставсь,
Уже ні ставу, ні річок, або вже інший рибачок,
Сидить, розмито берега, ото печаль, ото нудьга.
Майже закиснув черв’ячок, що не потрапив на гачок,
Аж раптом, в озерце попав, не річенька то і не став,
Та в ній джерельная вода, хоча уже й не молода,
Їй до душі мої літа, мій човник, вудка, простота,
Узяв з неї води й напивсь, наче на божий світ родивсь,
Отож юначе не прогав, свою річеньку або став,
Озерце, що кому дано, і щоб кохання мов вино,
Пилося, тож не зволікай, не відпускай і не втрачай,
Якщо до серця, то кохай»!!!
Диссерт
Открою маленький секрет,
В Одессе жил тринадцать лет.
Шестая станция Фонтана,
Была мне пристань, дом и гавань.
И я любил Вас море, пляжи,
Бычки, криветки, а типажи!
«Шо бы ты был здоровым! Мальчик»,
Бабуля, божий одуванчик,
С подружкой рядышком сидела,
То мячик стукнул ее тело.
Она вздохнула, с огорченьем:
«Вот и закончилось леченье,
А в молодости отдых был,
Ох Сима, как же он любил!
Все то, шо ты мне рассказала,
Сама прочла и раньше знала.
Таки скажу. Красавец Миша,
Шо Пятигорск о нем весь слышал,
Он был шахтером, мой мущина!
Лечилась там, была причина.
Три раза вдень пила водичку.
Сняла квартиру за наличку,
Огурчик свежий, молосольный,
Мишуля шобы был довольный,
Картошечки, борщик сварганю
На ужин, а диссертик в спальню,
На стол шампанского поставлю.
Прийдет «Малыш», его заставлю,
Помыть не только руки с мылом,
А принять душик, чорной пылью,
Шоб тело с шахты не дышало,
Он мне всегда цветов немало,
Подарков всяких приносил,
С порога поцелуй дарил!
Любимый! Шо тебе на ужин?
Второе, первое, чай нужен»?
А с ванны милого ответ:
«Хочу я только твой диссерт»!
«Ну а диссерт, ты Сима знаешь,
Не зря глазенками моргаешь,
Пойдем родная в санаторий,
Нам вечерком на поезд, скорый»!
Прим:диссерт,бички,шо,таки-так говорят в Одесе.
| 
