Главная » 2016 » Май » 31 » Таня Ахинько,
|
"У дивний край я знову
серцем лину..."
Віра Щербіна
У дивний край я знову серцем лину,
Гука і манить мила сторона,
Неначе, найкоштовніша перлина
Душі скарбницю прикраша вона.
Найбільше пам~ятаю весни буйні,
Квітучі, мальовничії сади,
І мама серед двору добра, чуйна
З криниці дістає мені води.
Клопочеться, смачний готує борщик,
Увечері родині подає,
А на столі і хліб, й сметани горщик,
Ніяк смаку борщу не зіпсує.
А у оселі затишно й привітно,
В квітучій сад відчинено вікно...
Життя летить так швидко, не помітно,
Лиш в пам~яті лишилось все давно.
Криниця... Мама!.. Сад і двір, хатинка,
На стінах білі в квітах рушники...
Згадаю, засумую на хвилинку,
Бо все це рідне в серці на віки.
***
Приютилась сирень у калитки,
Расцвела дожидаясь гостей,
Соберу небольшие пожитки,
Полечу, повидаюсь ка с ней.
На заветной скамейке присяду,
Посижу потихоньку в тени,
Словно, детство моё совсем рядом,
Всё родное, куда ни взгляни.
Старый домик с заброшенным садом,
Будто снова ожил в тишине,
И приветствует ласковым взглядом,
Ветви яблони тянут ко мне.
Подойду к одинокой кринице,
В сердце Бога за всё восхвалю,
И прозрачной, холодной водицей
Жажду к Родине чуть утолю.
В этот край иногда возвращаюсь,
Где истоки родимой земли,
Слёз прощальных ничуть не смущаясь,
Уезжаю томиться вдали.
криница-(украинский), колодезь.
***
Отчего то так хочется снова
Жизнь на полную вдруг ощутить,
Ну хоть кто-то замолвил бы слово,
Чтобы юность мою возвратить.
Ах, как много мечта загадала,
Но так мало случилось, сбылось-
Я на резвом коне не скакала,
Ветром в поле лететь не пришлось.
Притаилась зима на пороге,
Только сердце не стынет моё,
Почему то всё рвётся в дорогу,
Кто-то скажет, что это враньё.
А по мне, чтоб горячие кони
Как на крыльях несли по степи,
Старость ветхая с клюкой в погоне
Заплутала бы где то в пути.
Догоняет, настигла - старею!..
А старухе, видать, благодать,
Старость я обижать на посмею,
Попрошу, лишь, её подождать.
Не хочу ни богатства, ни рая,
Тяга к жизни - во мне, как пожар,
Видно, я уродилась такая,-
Словно, к солнцу летящий Икар!
***
Коли я перейду у потойбіччя,
Не буде на землі моїх слідів,
І зітреться в часу моє обличчя,
Я стану цвітом весняних садів,
Веселкою, дозрілим виноградом,
Чи піснею полину вище веж,
А восени зірвуся листопадом,
Розкинусь небом, що не має меж.
Заграю променем, що вас розбудить,
Чи дощиком заплачу уночі...
І хоч мене ніколи вже не буде -
На згадку залишу свої вірші.
***
Вклоняйтеся частiше матерям
Неначе на долоні тане сніг,
Життя минає швидкоплинне.
Вклонюся рідній матері до ніг-
Я їй завжди, одвіку винна.
За ту турботу, ніжність і тепло,
Палку любов, в якій зростила.
У скрутний час під мамине крило
Не раз кидали долі хвилі.
І мамина молитва, у сльозах,
Мене від горя захищала.
Блищала радість у її очах,
Коли з дороги зустрічала.
І де б я не була, не йшла б куди,
Я пам"ятала - є людина,
Яка чекає донечку завжди-
То рідна матінка єдина.
Неначе на долні тане сніг,
Життя минає швидкоплинне.
Вклоняйтеся частіше їм до ніг-
Ми матерям довіку винні!
|
|
Просмотров: 162 |
Добавил: festivalpoezii
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
