Член літо «Пошук». Лікар-стоматолог, випускниця Балабинської середньої школи і Дніпропетровської медичної академії.

Якби я була чарівницею, зробила б людей здоровими, їх очі – розумними і допитливими, серця – щирими і відкритими, посмішки – невимушеними. Яке б було щастя: хоч трішечки на краще змінити цей світ! А поки що кожен день стикаюсь з людським болем, ношу його в собі, довіряю аркушу паперу ... і звільняюсь. Професія навчила стриманості. Та чи можна стримати душу, що прагне свободи, краси вчинків і почуттів?

Якби я була чарівницею...

* * *

Затьмарюється світ

холодним сніговієм,

I шерхне на річках

невдалий перший лід.

Ще довго до тепла.

Я так про нього мрію!

Аби не замело в серцях

до нього слід.

Тремтить моя душа.

То снігова царівна

Для забавок взяла

в полон мою любов.

Хай тисячі ночей

я без кохання тліла,

Вдихаю вітер змін

і пломенію знов.

Вже схуднув календар.

Ночами сняться мандри.

«Не озирайся, йди, –

гука прийдешній день, –

У кольоровий світ,

у різнобарв'я райдуг,

Де віриться в добро,

де повен світ пісень».

Життям в одну любов

залишусь долі винна,

Я виром почуттів

здолаю мерзлоту.

Розворожу себе

на святки неодмінно

Та едельвейсом знов

у весни проросту.

* * *

Не судите поэтов, люди

За стенанье души, маету.

Не судите, их Бог осудит,

Что влюблялись они в мечту.

Что сжигали сердца до срока

От некчемных мирских обид.

Быт для них стал

фатальным роком,

И неприязнь людская

гнобит.

То вздымают фурор, то тише,

Еле слышно, идут по земле.

Пусть беднее, душою – выше

На мечтаний лихом скакуне.

Их локтями порой толкают,

А порой предают ни за грош.

Языков оголтелая стая

Моет кости и точит нож.

И приписывают измену,

И навешивают долги.

Ложь и хамство

идут на смену,

У барыг не в почете стихи.

Час опасности для планеты.

Время зла,

как вещал пророк.

На орбите – мольба поэтов

За надежду,

любовь,

добро.

* * *

А на Шляху Чумацькім –

мерзлі зорі:

Розсипалася з брички

сіль чи суть.

В твою світлицю

я слова прозорі

Знімаю з неба

і в душі несу.

ОДА ЯЗЫКУ

Меня подвел сегодня

мой язык,

И я к нему питаю недоверье.

Уж слишком много

он болтать привык,

Несдержанно

высказывая мненье.

Ну спрятался за мыслью,

пошутил.

А мне бы –

дифирамбы и медали.

Я сам же его в язву превратил,

И по делом

мне по загривку дали.

Его – на цепь!

А рот свой – на замок!

И преподам болтливому урок.

НАШ МИР –

ПЕСОЧНЫЕ ЧАСЫ

Кармической песчинке

по спирали

Приятно в круговерти

брать разгон

Толкаем мы друг друга,

оттирая,

И в этой гонке

точим мастерство.

И вроде бы

достигнув совершенства,

Сквозь призму

времени готовы на виток,

Но перетянут мир

петлёй блаженства.

Паденье в антимир –

всему итог.

Песчинка и петля?

Нет.

Все с нуля.

* * *

Шанс на життя припав мені.

Так любо: вечір сипле зорі,

I залишають на стерні

Свою сльозу тумани хворі.

В мені не жінка, а душа,

Що випила екстракт свободи,

Уже дозріла в шпоришах

I від землі дістала вроду.