НОТАТКИ ДО ВИСТАВИ «БУТТЯ ПОРОЖНЕЧА»

* * *

Чипромисел божий,

                              чипастка

для щільнихенергійдуші –                                                                                                                                             

вітрильна, могутнярозв'язка,

як вічний, таємнийрушій.

Я вжезрозумів, хтомисливець

у цімвересневім саду:

де осінь, де оси і сливи

і стежка, по котрійіду.

Так це парадиз чиомана?

Сяйливе й непізнанещось.

Назустріч з роси і туману –

сліпий і безпомічнийдощ.

* * *

Воноживе, воношепоче,

це сонмище  простих речей –

і декламує  і пророчить

німоюмовою  ночей.

Потік з первісних,

                              вічнихсмислів,

щопросяться  в мої слова,

як сон, він сам себе обчислив,

мовбезперервністьчасова.

Мерехкотіння, щовидніє

відбитками чужих думок:

то гасне, то поломеніє...

І – купина горить, як Бог.

* * *

Це – я, це – кров моя, а ось –

безсмертне слово:

гармонії божественна спіраль.

Все від щедрот, відсерця,

бо – спадкове:

і щільністьплоті,

               і вселенська даль.

Все дав, щоб я почув,

               побачив

                              і поринув

у пам'ятібезмежнуглибину,

у колективну

               мішанинуплину,

в надмірність струму –

                              думку потайну.

Це як червонікров'янітільця

                                            укрові –

від роду і народу похідні.

Не я міркую

               наякійсь-бомові,

а мовадумає собою у мені.

* * *

Все виникає на час,

                              а гиненавіки...

Кожнежиттяочікує

                              розпад і тління,

це так природно для мертвих:

                              відкритіповіки,

зріти й не бачити (час –

швидкоплиннетворіння).

Це неприродно –

               живівиміряють

                                            хвилини

трибами – міддю,

чи сплавами хрому й заліза.

Треби – молитвизамовні

                    до Господа  линуть.

В кроці до іншоговиміру –

                                     часу завіса.

Наче туман,

     а за ним є галявина

                                            вічність:

світлокрізьлистя –

               інтерференції диво.

Цугами хвилі – то вже

мерехтитьпотойбічність,

поміж тобою і Богом –

               енергіїпалахкотливі.

* * *

Шестикутнівоскованідіри

в іншийпростір –

                              гудіннякомах.

Трьохглибинний

               польотнийвимір:

повістьмахіву ста томах.

Щосьтаке: віражі і скрути,

анатоміяквітки, пилок...

І, ніякоїтобі скрути,

хочжиттяїх

трьохмісячний строк.

А меди, то для іншогосвіту:

свято, вина, дубовістоли.

Запашні, вбілихквітахвіти.

Сон блаженний.

               Гудіннябджоли.

* * *

Ніч  дивиться

               з потьмаренихглибин,

як з підсвідомості

               виходитьїй

                              назустріч

перебіг часу, чипростіше –

                                            плин:

зірковийрух –

               небеснийсвітоустрій.

І весь цейбезмір,

       весь вселенський струм

в мене впадає,

               наче море в море,

в мійроздум, в простір

               голограмних дум,

як зір очей

               в духовнусутність

                                            зору.

Сіяння і туманівідбиття

на мілководді молодого часу,

і грається

на

березі

дитя* –                                                                                                                                                                                   мій пращур

               і нащадокмійодразу.

* «Вічність – граюче дитя...» (Геракліт).

p class=Stix4>Листов белизну нарушив,

Строками будут светить,

Чтоб Божью мысль освятить.

Творчество есть –

предизбранность,

Вера – таланта истинность,

Божия сила есть в нас –

Высшая, мудрая  власть!