Михаил Михайлович Буряк
50 лет член НСПУ Автор трех поэтических сборников, стихи печатались в журналах "Хортиця", "Великий Луг", "Передзвін", "Весела Січ"; лауреат премии Запорожской облгосадминистрации среди молодых авторов.


ЗІЗНАННЯ

Я знаю, ти – мій найсолодший гріх,
Що зі струмка перетворивсь на річку,
Бо знову прагну поглядів твоїх
І поцілунків, на прощання, в щічку.

Бо в вікнах, заримованих дощем,
Коли заснуть легкозаймисті очі,
Мій істеричний, безсоромний щем
Тебе одну малює до півночі.

До білизни прикушую губу,
Примушуючи серце битись й битись…
Бо серед всіх найзгубніших табу
До тебе тільки я боюсь спізнитись!

НАЙКРАЩІЙ

Ти світліша за сто світів
І солодша за слово «жити»…
Я з долоньок твоїх хотів
Кожен ранок світанки б пити.

Бо за обрій твоїх очей
Зазирнувши, я знаю нині –
Так замало мені ночей,
Щоб в розлуці були ми сильні.

Щоб, пройшовши крізь вічність снів,
Крізь відкритість фантасмагорій,
Один одному навесні
Дарували ми тільки зорі!

В ЛАБІРИНТІ МРІЙ

Знову світ на листочках груш...
Розгойдала німа блакить
Метафізику наших душ,
Щоб на землю дощем пролить.

Щоб невиміряну безмеж,
Де піснями і я ряснів,
Засліпила вогнем пожеж
Безпричинна ліричність снів.

Хай хвилини за роєм рій
Поглина далечінь пуста...
В лабіринті майбутніх мрій
Я шукаю твої вуста!

ПОБАЧЕННЯ

Ми тільки вдвох за столиком в кав'ярні...
В моїй руці тремтить твоя рука.
Ти, як завжди, і лагідний, і гарний!
Ти ж, як колись, приваблива така!

ПРИСПІВ: Я думала: минеться — не минуло;
Я думала: забудеться — та ні...
У серці знов на весну повернуло,
І стали очі у душі ясні.

Ти щось мені розказуєш про себе,
З увагою твої слова ловлю
І згадую над річкою ті верби,
Під котрими сказав мені: “Люблю!”

ПРИСПІВ.

Скрипаль натхненно і майстерно грає,
Але сьогодні чомусь, як на гріх,
Так швидко час побачення спливає,
Що хочеться розплакатись при всіх.

ДЛЯ ДОНЕЧКИ ЯРИНКИ

Я знаю, що невипадково
Хоч сумнiв час вiд часу мав
Менi справжнiсiньку пiдкову
В дитинствi циган якось дав.-

- Надiрветься!- смiялись мама,-
Ну що там в кулачках тих є?
А я стискав її руками
I думав зовсiм за своє.

Я вiдчував: у нiй наснага,
У нiй мої щасливi днi,
Бо грала кров, неначе брага,
В менi, допоки не змужнiв.

Свiт змiнювався знову й знову.
Я падав, пiднiмавсь, любив.
А вчора, вчора ту пiдкову
Над крiслом донечки прибив.

Вона крiзь сон сказала:"Татко!"
I посмiхнулася за мить.
Моє маленьке янголятко,
Нехай тепер тобi щастить