Ксенія Барвограй (Дубіна) закінчила 9-й клас школи «Контакт».

ТИХА НIЧ

Кінчиком тіні до мрії

                           торкнулась

I впала зоря.

         Перша, друга... остання.

Аж раптом мій подив

               тихенько хитнувся.

Беззоряне небо...

                    Воно бездоганне!

Ні хмарки на ньому,

                    ні спалаху світла;

I тиша відбилась німою луною.

Весь час поспішати

                     природі набридло,

То ж ти зупинись

               і послухай зі мною:

Послухай, як тихо

                  космічні уламки

Розхитують Землю

                  на лоні галактик,

Як місяць, про звуки

                     не маючи й гадки,

Співає. Ми світла його

                      бачим клаптик.

Отак тиха впевненість

                                 ночі німої

Усе огорнула – пора засинати.

Давно я природи не чула такої.

Її варто слухати і споглядати.

ДЕТСТВО

Я очень часто лажу по забору,

Или вхожу не в двери, а в окно.

Мне баловаться, вроде бы,

                              не в пору,

Пятнадцать лет, а детство –

                                       вот оно.

Оно везде! В траве и на качелях,

На облачке

          и где-то под землёй...

Мне очень часто

                    говорят зачем-то:

«Ты взрослая уже –

          старайся быть другой!»

Ведь не могу, ну не могу,

                              поверьте,

Не есть и днём и ночью

                                  шоколад.

И никогда мне

                взрослые десерты

Обычный не заменят

                              мармелад.

А пробовали вы

               когда-то спичкой

На шоколадке написать слова;

Потом всё съесть

         и хвастаться сестричке,

Что проглотила целого слона!?

Я пробовала! Знаете, забавно...

Особенно, когда сестре –

                              лет пять...

Вы ничего не поняли?

                      А главное –

Не слушать, а воображать.

Не важно что:

      представьте хоть машину,

Но не обычной,

          а чуть-чуть другой;

Представьте,

       что идёте на вершину,

А новый день цветёт

                    иной мечтой.

Мечты... Мечты –

          мелодии из детства:

Для счастья лучше не найти

                        вам средства.

ГРАФIКА

Штрихи лягають на папір,

Мов тіні незабутих мрій,

А тихі звуки олівця –

Мелодія душі Творця.

В ній радість є,

                 в ній є турбота,

Якась не сказана скорбота...

Не сказана... Чи несказанна –

Ця таємниця бездоганна.

Бо в тихій студії німій

Лунає тільки подих твій,

А олівець біжить, біжить,

Не зупинившись ні на мить.

Отак з'являються шедеври

При світлі денному чи в темряві.

* * *

Скажи, чому сумуєш, друже,

У цю веселу літню пору?

Життя, звичайно, тяжке дуже,

Та не ховайсь в свою комору.

Бо світ безмежний дивограєм

Блищить і бризкає навколо.

Життя не скінчується чаєм;

Твій світ – не замкнутеє коло.

Життя – великий

                  справжный лан.

I небо, що не знає краю.

У цьому світі ти не пан,

А лиш людина, що співає...

ДО ТИХ, ХТО ЩЕ МЕНЕ НЕ ЗНА

Останній вечір: тільки я і мрії.

Згадаю осінь, літо і весну.

Перед очима люди, наче зливи,

А я в казковий вирій відлечу!

Вже дуже скоро.

             Трохи більше дня

I Новий рік

              прийде на Україну...

А я чекаю ввечері сама

На справжню білу

               порошисту зиму.

Присіла на підлозі під ялинку

I ось собі тихесенько пишу.

Навколо радість,

             пахнуть мандаринки,

А я ніяк те свято не впущу.

Та вже пора.

              Уже пора відкритись

Новим подіям і новим казкам.

Я вдячна тим,

                  позаду хто лишився,

А йду до тих,

             хто ще мене не зна.