м. Запоріжжя Народився в селі Миколай-Поле в 1949 році. Член НСПУ.

   НАТХНЕННЯ ТРАВИ

                                  Волту Вiтмену

               1

                                Листя трави

Сіло сонечко під віями

У вечірню куряву.

Я живу, як Вітмен, мріями:

Повернутися в траву.

Він зеленими зіницями

Виглядає із роси,

У якій полощуть птиці     

На світанку голоси.

Ця трава літами-літами

Ще не бачила коси.

Як ти тут, хитрюго Вітмене?

Ти б хоч в гості запросив.

Я приїду катафалкою –

Так, як ти сюди колись...

Щоб пізнав тебе – фіалкою

Iз-під колеса всміхнись.

               2

Шум трави

Я – ця прив'ялена трава,

Куди приходить спати вітер,

Що виколисує слова,

Не займані ще в'яззю літер.

Отці слав'янського письма –

Святі Мефодій і Кирило –

В своїх молитвах крадькома

Кирилицю трави відкрили.

I я абетки ці святі

Пишу-привласнюю – як злодій.

Молюся так на звуки ті,

Як і Кирило, і Мефодій.

Я доленьку відчув свою,

Коли апостоли науки

На грішну голову мою

Благословенням склали руки.

                3

                                 Сон трави

В траві шукай

                     натхнення струн,

Аби душа співала,

I гімни грай, як Нібелунг,

Доки роса не впала.

Тебе підтримають сюрчки

На місячній арені:

Зелені струни і смички –

Самі також зелені.

Так Крейцер із октав отав

Створив свою Сонату,

Вдихнувши трепет літніх трав        

В мелодію крилату.

Так грав свої ноктюрни Гріг,

I грім його акордів

Носився, мов чаїний крик,

Поміж стрімких фіордів.

Так в снах дівочих сон-трава

Коліна їм лоскоче.

Під вії шовкові хова

Свої зелені очі.

          ДIДОВЕ СЕЛО

Вросла по вікна в землю кузня,

Немов старий чумацький віз,

Що дід Iван піввіку віз,

Аж доки й серце

                               в землю вгрузло...

Сідало сонце за леваду,

Закучерявивши сади,

I довгі тіні йшли від саду,

I прохолода – від води.

Неначе селезня крило,

Спадав на землю літній вечір.

Тонуло в сутінках село,

Дівочим співом вкривши плечі.

Понад землею в миті ока

Ширяли з галасом щури.

До греблі хата білобока

Тулилась з грушею в дворі.

В городі став стояв, як дід, –

Такий старий.

                                 I юна матір,

З городу в став

                               зайшовши вбрід,

Виймала повний риби ятір.

Докошували клин дядьки,

А батько вже –

                               косу мантачив.

А я дивився

                                 і не бачив –

Немов дивився крізь віки.

Ховало селезня крило

I те життя,

                               і те село.

             * * *

Час іде, і все мина,

Дні стають мізерними.

Ніч, як скиба кавуна

З зоряними зернами.

Доки літо – доти їж,

Далі вже не буде...

Місяць врізався, як ніж,

Кавунові в груди.

 ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ

Гасають незахмарені

Літа мої малі

В селі Мала Захарина

I в рідному селі.

I я вже кожним атомом

Ріднизною пропах.

А над моєю хатою

Лежить Чумацький Шлях.

...Невже все піде прахом

Зі мною в небуття?

О, ні! Чумацьким Шляхом

Вернуся я в життя,

Воскресну кожним атомом

I буду вічно жить...

Бо над моєю хатою

Чумацький Шлях лежить.

           * * *

І навіть в горі щастя є,

Як гріє душу Слово миле,

Що навіть на краю могили

Не віднімає –

А дає.