Воскресенье, 24.11.2024, 16:28
Приветствую Вас Гость | RSS

Главная » 2016 » Май » 18 » Черашний Дмитрий Леонидович
21:45
Черашний Дмитрий Леонидович
Черашний Дмитрий Леонидович г. Киев

ПИСЬМА...

Метался ветер между двух огней:

зима не наступила, скрылась осень,

наклеив марку - листик - на окне

квартиры на Садовой, в доме восемь,

где ежедневно, плечи опустив,

старик, не изменяя ритуала,

готовил непростой аперитив -

над письмами из пачки колдовал он.

В пронзительной, до крика, тишине

губами наизусть за фразой фразу

читая, обращался вновь к жене:

«Я жив, прости, но не было оказий...»

«Прости! Я жив...» - года стучат в виски,

подковы не куют - седые нити,

насмешку давней боли и тоски,

в трюмо потёртом ежедневно видит

и моментально переводит взгляд

к простенку, к фотографии: ребята,

жена и он. Весна, идёт парад.

На лицах счастье, вечное когда-то...

Собрав конверты сморщенной рукой,

перевязал на сутки лентой алой.

Он понимал, что близок рубикон,

он чувствовал.

Любовь, любовь держала...




ЧУЖИЙ...

Передостанній, глибший подих.
Затуляє повіки щільно.
Поринає... Не в теплу воду,
у життя - шалену пригоду.
Чи повернеться звідти вільним?
Натякали: у тій безодні,
що колись називали раєм,
не десятки віків, а сотні
із насиллям, знущанням згодні,
животіють двоногих зграї.
За пустелі зі скла й бетону,
хворобливу любов до влади
кожен стрічного без утоми
нищить вперто, люто, свідомо -
брат у брата стріляти ладен.
Як пройти крізь жахливе пекло,
натякнути, що мають крила?
Вибух! «Боже, якая спека....»
«...бач, чужий - забув про безпеку...»
Хутко янгола сірим вкрили...
Не помер. Трохи дзвін у вухах,
трохи крила... А чи зламали?
Мовчки ходить між нами й слуха:
розум виборов силу духа?
Він чекає... А нам замало....







КАЛЕНДАРИК ДЛЯ ОНУКИ

Вітер. Сніг летить в обличчя -
першим зустрічає січень.
Річка кригою закута,
ліс дзвенить - чатує лютий.
Вище сонце, день зростає,
птаство піснею вітає,
тане сніг - мерщій в лісок:
йдем шукати пролісок.
Плаче стріха, зранку мряка -
перші березня ознаки.
З вирію летять птахи,
на деревах скрізь бруньки.
Тиждень-два - свічки киянам
даруватимуть каштани.
Згодом розцвіте бузок -
квітень стрімко збільшив крок.
Берег лівий, берег правий -
до Дніпра крокує травень.
Заквітчав крутії схили,
сонце храми освітило,
привітались дзвони гучно -
Київ за весною скучив.
Скоро у міста і села
прийде літечко веселе.
Дітлахи полишать школи,
щоб пізнати світ навколо:
хтось з батьками їде в гори,
хтось до річки чи до моря,
хтось до бабці - на городі
попрацює при нагоді.
Липень з червнем серпень стріли -
пригостив усіх. Умілий!
Кавуни приніс, і дині,
й айстри - чемно - всій родині.
Подивився на покоси -
золотаві, наче осінь.
Помахав крилом лелека
і у вирій - шлях далекий -
полетів одного ранку.
А дерева на світанку
поміняли колір листя.
Дощ прийшов із передмістя -
оголив за тиждень віти
і майнув блукати світом -
чи-то змерз у листопаді,
чи-то грудень на заваді
став, бо сніг літав лапатий
й заважав дощу стрибати?
Тиша. Мріяла країна,
з чим святковий день зустріне.
Миколай прийшов, нівроку -
з подарунком - з Новим роком...



БОГУ ТЕ ВІДОМО?

Жебрачка, незважаючи на холод,
на посмішки буденності й загалу,
неспішно, споглядаючи навколо,
йшла навпростець. Чи то вона змагалась
сама з собою. Чи шукала пару -
супутника в поневіряннях світом,
єдиного, спроможного примари
розвіяти, подарувати квіти,
з яким озветься приспане бажання,
одвічне, неподолане з роками,
омріяне - пізнати смак кохання
й натішитись без міри дітлахами,
онуками та правнуками згодом.
Огидне дрантя - привід сталих жартів,
спалити, бо не стане у пригоді.
Невже вона цих радощів не варта?!
Не заслуговує бодай уваги
від пересічних? Сотні літ свідомо
чекає жінка від людей поваги.
Одне бентежить: Богу те відомо?





ДВА ПРОФИЛЯ...

Ночами, витийствуя с Гоголем,
не чёрный квадрат, а круги
в стакане, на гоголе-моголе,
рисую защиту убогую
при помощи левой руки,
а правой на листике в клеточку
черчу диаграмму судьбы:
слегка ошекспиренный Деточкин -
зацепки и тайные меточки
пытаюсь в историю вбить.
Трамвай и вагоновожатую,
крутой Александровский спуск,
немножечко масла отжатого...
«Нет, связь с Патриаршими шаткая», -
ворчит визави. Ну и пусть...
Коль Вий и Мефодий Исаевич,
сир Воланд - смешались в одно,
нарушив сюжет написания,
очертим историю заново -
иного пути не дано...
Луна. Пару-тройку картофелин,
наливку и прочую снедь
вкушаем - две тени, два профиля:
писатель, похожий на Тоффеля,
и я...
Наяву ли?
Во сне?
Просмотров: 176 | Добавил: iren | Рейтинг: 4.2/4
Всего комментариев: 6
avatar
0
1 iren • 21:47, 18.05.2016
СУПЕР!!! hands
avatar
2 zamanuxa • 23:00, 30.05.2016
Мой поклон!
avatar
3 festivalpoezii • 00:04, 31.05.2016
happy я влюбилась в Ваши стихи! Браво, Маэстро!
avatar
4 zamanuxa • 00:56, 31.05.2016
Большое спасибо! ... неожиданно, если честно...)
avatar
5 vest-7 • 19:08, 06.06.2016
smile hello hands
avatar
6 zamanuxa • 00:17, 07.06.2016
smile
avatar
Меню сайта
Вход на сайт

Поиск
Календарь
«  Май 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Статистика