Анатолій Тарасовський. Народився на Далекому Сході. Мешкаю в Запоріжжі.
Інженер, журналіст, Член Літературно-художнього об’єднання «Пошук»
Друкувався у альманахах «Пошук», «Поезія срібного віку», дипломант літературно – музичних фестивалів «Зірка Різдва» та «Шевченкове Запоріжжя», журналах «Хортиця», «Отражение», органі Конгресу літераторів України «Провінція» та періодичних виданнях Запоріжжя.
Голуби
Я знаю це. І не питайте, звідки… Не вигадки - та тільки уяви – Як на очах у кілька тисяч свідків У Ватикані після молитви за Божу Благодать для України Над площею у неба голубінь Злетіли з рук пантифіка перлини - Знялася пара білих голубів.
І з кожним змахом із невпинним рухом Все вище, як най далі від дахів… Та біла чайка разом з чорним круком Зненацька налетіли на птахів. І звідкілясь, під крил нечутний плескіт Злетілись, наче хижі вороги. І відчаєм лунав пташиний клекіт Розносився та чувся навкруги
А люд мовчав, затамувавши подих, І бідкався - нерівний бо двобій… Та хижі птиці не змогли, на подив, Зчинити зла тій парі голубів. Хоч свідкам, що спостерігали вранці, Загибель неминучою здалась - Посланцям Миру і його обранцям Та спроба з кігтів вирватись вдалась
Пошарпані та гублячи пір’їни Що разом підіймались в голубінь Як символи – Схід – Захід України Була та пара білих голубіви Що лишиться на згадку, як повір’я - Ознака переможного добра… Та довго ще спадало біле пір'я, Кружляючи над площею Петра…
А в небо синь здіймаються перлини Обидві. Разом, ледь помітні вже - Та в них я бачу рідну Україну, Що вистоїть. І волю збереже.
Прощенное воскресенье
Когда-то и с меня Всевышний спросит, И я за все грехи свои отвечу Но перед этим я хотел бы сбросить Тот груз, что камнем давит мне на плечи.
Все, перед кем сегодня виноватый, Кого ругал и на кого сердился, И невзначай обидел вдруг когда-то, И с кем любовью я не поделился,
Когда не проявляю состраданья, И быть великодушным не умею, Простите, если есть мне оправданье, А я себя оправдывать не смею.
Простите, если был несправедливым, Смеялся, рядом слез не замечая, Что не помог кому-то стать счастливым - Простите!.. Я вас тоже всех прощаю…
Твой след
Мы по жизни идем, оставляя следы наших действий, По обочинам лет верстовые расставив столбы. И узнать не дано, и предвидеть не можем последствий, И живем не годами, страницами Книги Судьбы.
Только наши поступки в безмолвии, как часовые, Здесь поставлены, чтоб обозначить весь пройденный путь… И все реже нам что-то приходится делать впервые, И все больше того, что уже никогда не вернуть.
Да и наши проступки из памяти тоже сотрутся… Дважды в реку одну нам войти не дано никогда. Только делая шаг, не забудь, что следы остаются. И остаться им в Книге Судьбы суждено навсегда...
НЕ снись мне, старый друг... Чернобыль… Трагедия эта прошла через судьбы сотен тысяч людей. Это - статистика, ее просто принимают. А ведь за нею - люди. И это по ним звонят колокола. А если один из них - твой друг?
Не снись мне, старый друг, как продолженье споров, Где точки все давно расставлены над "і". Где истина, рождаемая вскоре, Была всегда одна, одна для нас двоих...
Не приходи во сне - все до единой темы Обговорили мы, порой до хрипоты. Под кофе или чай, с друзьями или теми Кого не знал ни я, и, может быть, ни ты.
Зачем меня опять ночной порой тревожишь? Оставь меня, прошу, душе покой пошли. Ты мне или себе, видать, простить не можешь, Что наши навсегда дороги разошлись.
Что горькая полынь явилась Черной Былью, Пришествием самой "пылающей звезды", Запорошила все совсем не звездной пылью, Забвенья пеленой покрыв твои следы….
А ты из небытья, откуда нет возврата, Мне весточку пошли, но только не молчи - Мелодией звонка, такой витиеватой, А лучше просто в дверь привычно постучи.
Увидишь, с той поры ничто не изменилось... Вот кресло, где сидел, вот чашка, вот бокал. В подарок мне оставь - не малость и не милость - Нежданный свой визит, желанный, а пока
Вновь прошлое меня своей покрыло сенью, Не в силах совладать, я памятью живу... Не снись мне, старый друг, не приходи в виденьях, Ты лучше появись, как прежде, наяву...
Вищий аргумент
«Не заздрю Вашій долі ні на мить - Святий Отець звертається до Ребе.- Повір мені, не можу зрозуміть, Чим так вона приваблива для тебе?
І справа не у вірі у хреста, Чи у того, хто зветься Божим Сином - Яким би ти у святості не став – Рабин завжди лишається рабином.
Я – інша річ. Мені відкрита путь До вищих рівней святості, загалом. І як Господня воля, можу буть Єпископом, чи навіть Кардиналом!
А якщо оті сходинки здолав, То і наділять найсвятішим саном – З умови, якщо вирішить конклав, Наступним стану Папой Іоанном!»
І раптом чує відповідь до нього (Із посмішкой, чи, може, так здалось) – «Ну а, скажімо, міг би стати Богом?... Отож бо, ні… А нашому вдалось…»
