Главная » 2016 » Апрель » 29 » Людмила Дзвонок
|
Людмила Дзвонок
Я народилася в місті Гуляйполе Запорізької області,
В даний час проживаю в місті Дніпрорудне цієї ж області.
Вірші пишу з 1994 року. Член спілки християнських
письменників України (СХПУ) з 2015 року. Люблю Бога
і людей, для них і про них пишу.
Серцем вболiваю...
Шию-вишиваю
Ромашки, волошки...
Серце відкриваю:
- Боже, щастя б трошки!
Щоб синки вернулись,
А чиїсь татусі...
Люди розігнулись,
Були в однім Дусі!
Рушничок барвистий:
Маки серед поля!
Біле поле чисте,
Щасливая доля!
Хай би до світанку
Все, що є не білим,
Відійшло від ганку,
Край мій став би цілим!
Шию-вишиваю,
Серцем вболіваю...
Бажання жити
Сумне буття? - Нізащо, в серці спокій.
Надія є у завтрашньому дні.
Ніколи не була я лежебока,
І Бог дарує силоньки мені.
Ось і сьогодні вечір зустрічала
Я у садочку - рвала абрикос,
І по одинці в кошик його клала,
(Пізніше я зварила з нього морс).
Черешня сохне (в спеці стоїть літо),
Всю розкопала, корінь залила,
Як із подругою, балакала привітно.
Весною гарно так вона цвіла!
Так хочеться, щоб сад буянив квітно,
Ось і працюю, поки сили є.
О Господи, продовжи моє Літо! -
Хай сповниться бажання це моє.
Колись були ми не рiдня
Коханий мій, любов моя,
Радію тому, що ми поряд,
Щаслива тому, що твоя,
Що на собі твій чую погляд!
Ти до цих пір не надививсь?
І я любуюсь твоїм тілом!
Шукав мене, не оженивсь?
І я знайти тебе хотіла!
Тепер і серце в нас одне,
Бо ми злилися, ми укупі,
Кохання наше не мине,
Бо вірні ми і не підкупні!
Коханий мій, любов моя,
Я дихаю лише тобою!..
Колись були ми не рідня,
А зараз з’єднані любов’ю!
Серденько жде
Ти не прийшов, а жити треба далі,
Коли вже є життя... - Отож, живу.
Не хочу в серці мати я печалі,
Та маю пору зараз дощову!
Живу з дощем, хлюпочусь у калюжах.
Бува, підсохне, та не довго так...
Хотілось взнати руки б твої дужі,
І вуст твоїх хотілось чути б смак!
Не довелось пізнати, не до часу,
Та віра в серці і надія є,
На нього не накинула ще засув -
Воно ж чекає серденько твоє!
Пiзнаю смак...
Не буду підпирати в хаті лутку,
І слухати, що серденько болить...
Не дам в душі місцинки я для смутку,
Покличу радість в кожну життя мить!
Свій погляд кину в небо чисте, синє,
І руки відведу свої убік,
А потім крикну (голос нехай лине!) -
І сонце досягне моїх повік!
Відчую те тепло, що йде від нього -
Від того дива, що послав Господь -
Пізнаю смак кохання я святого,
Скажу йому: - Діждалася, проходь!
Пам’ятай не тільки в свято
Христос воскрес! – Ти пам’ятай
Не тільки в день оцей святковий,
З Ним про взаємини подбай,
Тебе почути Він готовий!
Бог хоче зустрічі, іди,
Поквапся – час так швидко лине!
Без страху вийдеш з Ним з біди -
Господь не зрадить, не покине!
Знайшов спасіння для всіх, шлях -
Дав проливатись Сина крові!
Яка ж та смерть, який той жах...
Є захист в Божій нам любові!
Христос воскрес! – То ж пам’ятай
Не тільки в день оцей святковий,
З Ним про взаємини подбай,
Тебе почути Він готовий!
Моему лучику
Боюсь вспугнуть то чувство, что во мне,
Поэтому сегодня я в тиши.
Тот лучик, что всегда в моём окне,
Я сохраняю в тайниках души!
Оберегаю от людского зла,
Не подпускаю никого к нему,
Лишь дьявольская ревности стрела
Всё так и рвётся к сердцу моему!
Да я на страже – я всегда в мольбе,
Поэтому защита есть всегда.
- Я благодарна, лучик мой, тебе,
Что ты украсил осени года!
|
|
Просмотров: 133 |
Добавил: iren
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
