Главная » 2016 » Май » 19 » Гарбер Валентина
|
Псевдоним – Зоря В.А.
Активный участник, режиссер Запорожского клуба «Островок». Участник других клубов авторской песни г. Запорожья
***
Служіння слову – доля то тяжка,
Коли ти пишеш – серце відлітає,
Світ сей належить майстрам – добре знаю.
Будь і ти майстром першого вірша.
Полюбиш Слово, а воно тебе
М’якою правдою і сонечком в віконці.
Відчуєш, що на світі головне
Не брати, а давати – то святе.
Твій сміх і радість – то послання сонцю!
Відкрий Природу, та прийми в собі!
Її енергія дає наснагу й сили,
Приймай удячно, що сей День дає.
Той день і ніч присвячені людині!
Спливають дні і ночі, як вода.
Вода то сила, і багаття гасить.
Не падай в відчай, як прийшла біда.
Біда куди ходити сама бачить.
Біда непотріб весь очистить в нас
Мудрішими нас зробить і чистішими
Закличе щастя, як настав цей час.
І доля поцілує сміливіше.
Очищена душа йде на щаблину вверх,
Летить, бо не обтяжена гріхами.
Так і вірші, несуть мене степами, морями, горами
Де без любові доторкнутись – гріх.
27.07.2013
***
Поменяю дожди на радугу
Шум прибоя на розовый сад
Утро звездной росою падает
Лепестки словно губы дрожат …
Нам бы в розовый чад окунуться
Выпить неги бокал до дна
Облака синих роз разорвутся
Коль любить, так сходить с ума …
Сердце крепче струну натягивай
Спой гитара еще разок
И в циганской тоске рассказывай,
Что в любви ты своей сберег.
Звук сверкающим бисером падает
Плач, гитара, плети кружева
Жизнь утехами грубых балует
Нежным грусть роздана сполна.
Что такое сердце, что душа?
Что такое утро, день и вечер?
Нам бы научиться не спеша
Подбирать слова при каждой встрече.
Нам бы научиться говорить
Так, чтоб не унизиться в обмане
Нам бы научиться дорожить
Искоркой любви в густом тумане.
Все казалось было, а пока
Мы сгораем рядом будто свечи
Заревом вечерним облака
Не украсят дымкой грустный вечер.
Я борюсь с тоской иду на «Вы»!
Я спешу догнать былое время
Тройкою уносятся все дни
Только вечер вздыбливает землю …
Мне бы эту тройку обуздать
Быть наездником лихим и бравым
Я спешу к тебе, спешу опять
Мой единственный, мой милый, мой лукавый!
***
Руки матери
Моей маме к 70-летию
Я помню руки матери родные
В морщинках и испачканы землей
Такие мягкие и теплые доныне
Потресканы и летом и зимой.
Хлеб убирали и коров доили
Копали, сеяли, косили и гребли
С грудными на руках окопы рыли
Войну запомнили …
Не помнить не могли,
По всем живым, не верившим, что живы
По похоронке на отца,
А похоронки шли …
Разлуку, голод руки победили
Сквозь дым и слезы подняли детей
Друг - другу помогали, как умели,
А сердцем и душой были добрей …
Целуйте руки матери почаще
Согрейте их заботой и теплом
Ведь это руки друга настоящего
Такого верного, что не найти потом.
Рідна Нене моя, Україно,
Ти талантом усіх чаруєш,
Ну а ще величним терпінням,
Кожну душечку рідну чуєш.
Чуєш, рвеш своє серце, плачеш,
За цікавих людей роботящих
Що з коріння дубів запорізьких,
Від козаків міцних, настоящих…
Від обривистих круч Дніпровських
Та степів, де немає їм краю,
Де козаки несли свою гідність,
Волю, як свою землю плекали.
Я пишаюсь своїм корінням
Прадід був мій козаком знатним
Та цариця своїм велінням,
На поселення вигнала з хати…
Не зламало це прадіда й діда
Збудували собі нову хату,
Та в степу пустили коріння
Були силою й дітьми багаті.
Ти багата, моя Україно,
Не грошима, людьми й талантом.
Твоє прагнення волі – то святе
В Україні не можна зламати.
13.06.2013
|
|
Просмотров: 132 |
Добавил: iren
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
