Передостанній, глибший подих. Затуляє повіки щільно. Поринає... Не в теплу воду, у життя - шалену пригоду. Чи повернеться звідти вільним? Натякали: у тій безодні, що колись називали раєм, не десятки віків, а сотні із насиллям, знущанням згодні, животіють двоногих зграї. За пустелі зі скла й бетону, хворобливу любов до влади кожен стрічного без утоми нищить вперто, люто, свідомо - брат у брата стріляти ладен. Як пройти крізь жахливе пекло, натякнути, що мають крила? Вибух! «Боже, якая спека....» «...бач, чужий - забув про безпеку...» Хутко янгола сірим вкрили... Не помер. Трохи дзвін у вухах, трохи крила... А чи зламали? Мовчки ходить між нами й слуха: розум виборов силу духа? Він чекає... А нам замало....
КАЛЕНДАРИК ДЛЯ ОНУКИ
Вітер. Сніг летить в обличчя - першим зустрічає січень. Річка кригою закута, ліс дзвенить - чатує лютий. Вище сонце, день зростає, птаство піснею вітає, тане сніг - мерщій в лісок: йдем шукати пролісок. Плаче стріха, зранку мряка - перші березня ознаки. З вирію летять птахи, на деревах скрізь бруньки. Тиждень-два - свічки киянам даруватимуть каштани. Згодом розцвіте бузок - квітень стрімко збільшив крок. Берег лівий, берег правий - до Дніпра крокує травень. Заквітчав крутії схили, сонце храми освітило, привітались дзвони гучно - Київ за весною скучив. Скоро у міста і села прийде літечко веселе. Дітлахи полишать школи, щоб пізнати світ навколо: хтось з батьками їде в гори, хтось до річки чи до моря, хтось до бабці - на городі попрацює при нагоді. Липень з червнем серпень стріли - пригостив усіх. Умілий! Кавуни приніс, і дині, й айстри - чемно - всій родині. Подивився на покоси - золотаві, наче осінь. Помахав крилом лелека і у вирій - шлях далекий - полетів одного ранку. А дерева на світанку поміняли колір листя. Дощ прийшов із передмістя - оголив за тиждень віти і майнув блукати світом - чи-то змерз у листопаді, чи-то грудень на заваді став, бо сніг літав лапатий й заважав дощу стрибати? Тиша. Мріяла країна, з чим святковий день зустріне. Миколай прийшов, нівроку - з подарунком - з Новим роком...
БОГУ ТЕ ВІДОМО?
Жебрачка, незважаючи на холод, на посмішки буденності й загалу, неспішно, споглядаючи навколо, йшла навпростець. Чи то вона змагалась сама з собою. Чи шукала пару - супутника в поневіряннях світом, єдиного, спроможного примари розвіяти, подарувати квіти, з яким озветься приспане бажання, одвічне, неподолане з роками, омріяне - пізнати смак кохання й натішитись без міри дітлахами, онуками та правнуками згодом. Огидне дрантя - привід сталих жартів, спалити, бо не стане у пригоді. Невже вона цих радощів не варта?! Не заслуговує бодай уваги від пересічних? Сотні літ свідомо чекає жінка від людей поваги. Одне бентежить: Богу те відомо?
ДВА ПРОФИЛЯ...
Ночами, витийствуя с Гоголем, не чёрный квадрат, а круги в стакане, на гоголе-моголе, рисую защиту убогую при помощи левой руки, а правой на листике в клеточку черчу диаграмму судьбы: слегка ошекспиренный Деточкин - зацепки и тайные меточки пытаюсь в историю вбить. Трамвай и вагоновожатую, крутой Александровский спуск, немножечко масла отжатого... «Нет, связь с Патриаршими шаткая», - ворчит визави. Ну и пусть... Коль Вий и Мефодий Исаевич, сир Воланд - смешались в одно, нарушив сюжет написания, очертим историю заново - иного пути не дано... Луна. Пару-тройку картофелин, наливку и прочую снедь вкушаем - две тени, два профиля: писатель, похожий на Тоффеля, и я... Наяву ли? Во сне?
я влюбилась в Ваши стихи! Браво, Маэстро!
