Главная » 2016 » Май » 19 » Марія Кохана
|
До Квітки Цісик
Моя душа з твоєю переплетені…
... Твій голос чую... знов інтимна мить…
Зникає час навколо і таємною
Бурхливістю повітря забринить.
Заллється простір ніжністю, чуттєвістю…
В далекі гори за тобою я піду…
І заблищить сльоза в очах миттєвістю,
Час уповільнює замріяно ходу…
«Сидить дівча над бистрою водою -
Співаю пошепки… бандура мерехтить…
- Бистра вода, візьми мене з собою,
Бо я не можу більш на світі жить…»
(*використана цитата з тексту пісні Квітки Цисик «Сидить дівча над бистрою водою»)
Тобі…
Я напишу тобі листа сьогодні…
Давно хотіла… Більше не змогла
Ховатися від почуттів безодні…
Адресу твою пам’ять зберегла.
Що напишу? Як я люблю без тями,
Як палко і давно тебе люблю…
Як я хворію цими почуттями…
Від цього сама себе загублю.
Стою… В руках листа міцно стискаю…
Поштова скринька… Так - минулий вік…
Навіщо все? Тебе я відпускаю…
Коханий, нерішучий чоловік…
Кохаю
Я більш нікого не шукаю.
Я задля тебе замовкаю.
Так… замовкаю, бо я знаю,
Як сильно я тебе кохаю…
Я промовчу, загляну в очі…
Помовчимо ми до півночі…
А після… перехрестя знов
Нестримно-жаданих розмов…
Я більш нікого не шукаю…
Спільними мріями блукаю…
Одна на двох з тобою кров.
Одна на двох мрійна любов.
***
Что осталось ещё, когда ценности все сожжены?
Когда пепел уже разлетелся, пропал, растворился?
Как же мир возродить, чтобы дальше прожить без войны,
Шар хрустальный земной удержать, чтобы он не разбился?
И бегу под холодным дождём. Я не знаю пути!
Вокруг грязно и скользко, увязли уставшие ноги!
Но последний рывок… и с дистанции мне не сойти!
Этот трудный рывок… предо мной впереди три дороги…
По какой же идти… если здесь указателя нет?
Ни души… ни намёка на след предо мною идущих?
И совсем невозможно держать теперь нейтралитет…
И советчиков нет ни правдивых, ни красочно врущих…
Но рывок… и падения в грязь уже не избежать!
И в грязи перемешаны тело и рваные мысли…
Только времени нет отдыхать, а тем более ждать…
Не подымет никто и от грязи никто не очистит…
Выбран путь... Как же дальше, паденья осмыслив, идти?
Обессилев ползти и руками цепляться за гравий?
Коль в земле я останусь – обязана вновь прорости,
Возродившись душой от пережитых мной испытаний…
***
В моїм серці живе Україна
В моїм серці живе Україна-
По стежках мене в світ повела…
На долонях тримає родину,
Захищає від лиха і зла.
Рідна нене, ти мене зростила,
Колихала на хвилях Дніпра,
Зірку щастя мені засвітила,
Зірку віри, любові й добра.
Восени, як птахи відлітають
Завітає до серденька сум.
Син та донечка в мене зростають,
З цього маю багато я дум:
Яку долю ти їм подаруєш?
Яка зірка для них спалахне?
Чи роки їх життя не змарнуєш?
Я турбуюсь… Ти чуєш мене?
Відлютують морози болючі,
І розтануть на серці сніги.
Повернуться птахи неминуче!
Любо серденьку все навкруги!
Рідна нене, ти мене зростила,
Колихала на хвилях Дніпра,
Ти для мене натхненна, єдина
Серце від почуттів завмира!
|
|
Просмотров: 238 |
Добавил: iren
| Рейтинг: 3.5/17 |
|
|
