РУШНИЧОК НА ДОЛЮ МАМА ДАЛА!.
Рушничок на Долю вишивала,
Рушничок на Долю Мама дала,
Рушничок на Долю для Синочка
На всі довгі, довгі, довгі рочки,
На всі довгі, довгі, довгі рочки!..
Тож іди Синочку в Світ широкий –
Хай в Душі у тебе буде спокій,
А я буду завжди із тобою –
Берегти, Рідненький, із Любов’ю,
Берегти, Рідненький, із Любов’ю!..
Рушничок тебе Оберігає
І наснаги й сили добавляє,
І веде у Світ завжди з думками
Про Любов до тебе, Рідной Мами,
Про Любов до тебе, Рідной Мами!!!
Рушничок на Долю вишивала,
Рушничок на Долю Мама дала,
Рушничок на Долю для Синочка
На всі довгі і ЩАСЛИВІ рочки,
На всі довгі і ЩАСЛИВІ рочки!..
ХАЙ ЩАСТИТЬСЯ УСІМ НАМ –СЛАВНИМ ДОНЬКАМ І СИНАМ!..
Це у нашому Народі
Вишиванка є не в моді -
Це потреба є у нас
Її мати повсякчас!..
Наші Пращури носили
Навіть в полі – в ній косили,
Одягалися щодня
В Українське убрання.
Ще із малечку навчали,
Щоб всі добре вишивали,
Гарний одяг собі мали
Та придане готували.
Тож усі наші дівчата,
Коли в’яже, шиє Мати,
Поруч з Ненькою сідали
І науку переймали.
Як сорочку треба шити
Й візерунки наносити,
Й рушники разом то ткали
Та пісень завжди співали
Про жіночу долю в нас,
Як заведено весь час.
То дівчата всі зростали,
Гарний, пишний одяг мали,
Мов ті мальви розквітали
Та коханого чекали.
Й наші славні парубки
На підбір – мов ті дубки,
Вибирали собі пару
Не лише за ту отару,
Що давали то батьки
При одруженні доньки,
А за вроду й розум в нас,
Щоб і Рід то не погас,
Щоб уміли гарно ткати
І сорочки вишивати.
І дівчина неспроста
Погляда на козака –
Вибирає собі пари
Для родини, не "отари".
Щоб і красень він же був,
Не питущий, й не гульнув,
Роботящий і толковий –
Не якийсь там гоноровий,
Щоб дружиноньку любив
Й діточок разом ростив.
То уже як поберуться,
У господі уберуться,
Гарний одяг одягають –
І гайда собі гуляють…
Тож Вкраїнський Одяг в нас
Є у вжитку по цей час –
Він і Рід Оберігає
І здоров’я добавляє,
Щоб були ми всі Здорові
І Щасливі, і чудові –
Хай Щаститься УСІМ НАМ –
Славним Донькам і Синам!..
В ТАБОРИ СОЛОВЕЦЬКІ ПРИНЕСИ МЕНІ ЗВІСТКУ…
Ой Лелеко, Лелеко,
Ти живеш так далеко
На Землі Українській,
Де тополі шумлять.
На Поділлі й Поліссі,
В Буковині й Волині
Та по всій Україні
Рід свій маєш і нині.
Принеси мені звістку,
Мов упівську повістку,
В табори соловецькі
Від моїх соколят.
Бо сумую за ними
В таборах тут щоднини
За Вкраїною Рідною,
Батьківщиною гідною,
За лісами та горами,
За річками прозорими,
За степами безкрайніми,
За піснями крилатими.
Бо без них мені тужиться,
В голові сильно кружиться,
Дай то Бог мені швидше
Все це Рідне обнять!
Тож неси мені, "сонечко",
У в’язниці віконечко
Промінь Світла і Волі
Та Щасливої Долі
На крилятах своїх!
БО ТИ І Я – ЦЕ Є ЛЮБОВ,А ЇЙ НЕСТРАШНІ ВСІ СТИХІЇ!..
Усе в Країні за вікном
Співа і дихає Весною
І ми з Тобою тоді вдвох
Зустрілись красною порою.
Ти гарна й дуже молода,
Й струнка, немов тополя в полі,
У Тебе довгая коса,
А на щоці промінчик долі.
Ти посміхнулася мені,
А в моїм серці щось забилось,
Немов в чарівному то сні,
Немов це все мені наснилось…
Та Слава Богу, що не сон,
Що в долі Ти моїй з’явилась,
Що дарувала Ти Любов,
Яка у грудях засвітилась.
І ту Чарівную Любов,
Що зацвіла у нас Весною,
Ми пронесем її у двох
І будем Щасливі з Тобою!
І зорі ясні світять Нам,
Що поєднали Наші Долі,
Тож вдячний Богу й небесам -
І Завжди Будем Ми з Тобою!..
І не розлучить нас ніхто -
Ні сніг, ні дощ, ні буревії.
Бо Ти і Я – це є Любов,
А їй нестрашні всі стихії!..
Ну що, здавалося б Слова,
Ну що, здавалось, Рідна ова –
А в Ній Шевченкова Душа,
А в Ній Народу вся Основа!
У Ній Козацький Дух живе
І Русів, й Скитів променіє,
Душа й Прабатька Орія там є –
І нам усе це серце гріє!
У Ній пульсує Код Буття,
У Ній живе Душа Народу
Й без Неї Нам нема Життя,
Без Неї Ми є купа зброду…
Тож Бережімо Мову Ми,
Завжди пишаймось, що Вкраїнці,
Й що Рідну Мову Зберегли –
Бо Ми для Неї не чужинці.
Хай проростає в Душах, в Нас,
Хай повсякчас лунає Мова,
Бо Україна й Мова в Нас –
Це дар безцінний є від Бога,
БО УКРАЇНА Й МОВА В НАС –
ЦЕ ДАР БЕЗЦІННИЙ Є ВІД БОГА!..
|
