НОТАТКИ ДО ВИСТАВИ «БУТТЯ ПОРОЖНЕЧА»
* * *
Чипромисел божий,
чипастка
для щільнихенергійдуші –
вітрильна, могутнярозв'язка,
як вічний, таємнийрушій.
Я вжезрозумів, хтомисливець
у цімвересневім саду:
де осінь, де оси і сливи
і стежка, по котрійіду.
Так це парадиз чиомана?
Сяйливе й непізнанещось.
Назустріч з роси і туману –
сліпий і безпомічнийдощ.
* * *
Воноживе, воношепоче,
це сонмище простих речей –
і декламує і пророчить
німоюмовою ночей.
Потік з первісних,
вічнихсмислів,
щопросяться в мої слова,
як сон, він сам себе обчислив,
мовбезперервністьчасова.
Мерехкотіння, щовидніє
відбитками чужих думок:
то гасне, то поломеніє...
І – купина горить, як Бог.
* * *
Це – я, це – кров моя, а ось –
безсмертне слово:
гармонії божественна спіраль.
Все від щедрот, відсерця,
бо – спадкове:
і щільністьплоті,
і вселенська даль.
Все дав, щоб я почув,
побачив
і поринув
у пам'ятібезмежнуглибину,
у колективну
мішанинуплину,
в надмірність струму –
думку потайну.
Це як червонікров'янітільця
укрові –
від роду і народу похідні.
Не я міркую
наякійсь-бомові,
а мовадумає собою у мені.
* * *
Все виникає на час,
а гиненавіки...
Кожнежиттяочікує
розпад і тління,
це так природно для мертвих:
відкритіповіки,
зріти й не бачити (час –
швидкоплиннетворіння).
Це неприродно –
живівиміряють
хвилини
трибами – міддю,
чи сплавами хрому й заліза.
Треби – молитвизамовні
до Господа линуть.
В кроці до іншоговиміру –
часу завіса.
Наче туман,
а за ним є галявина
вічність:
світлокрізьлистя –
інтерференції диво.
Цугами хвилі – то вже
мерехтитьпотойбічність,
поміж тобою і Богом –
енергіїпалахкотливі.
* * *
Шестикутнівоскованідіри
в іншийпростір –
гудіннякомах.
Трьохглибинний
польотнийвимір:
повістьмахіву ста томах.
Щосьтаке: віражі і скрути,
анатоміяквітки, пилок...
І, ніякоїтобі скрути,
хочжиттяїх
трьохмісячний строк.
А меди, то для іншогосвіту:
свято, вина, дубовістоли.
Запашні, вбілихквітахвіти.
Сон блаженний.
Гудіннябджоли.
* * *
Ніч дивиться
з потьмаренихглибин,
як з підсвідомості
виходитьїй
назустріч
перебіг часу, чипростіше –
плин:
зірковийрух –
небеснийсвітоустрій.
І весь цейбезмір,
весь вселенський струм
в мене впадає,
наче море в море,
в мійроздум, в простір
голограмних дум,
як зір очей
в духовнусутність
зору.
Сіяння і туманівідбиття
на мілководді молодого часу,
і грається
на
березі
дитя* – мій пращур
і нащадокмійодразу.
* «Вічність – граюче дитя...» (Геракліт).
p class=Stix4>Листов белизну нарушив,
Строками будут светить,
Чтоб Божью мысль освятить.
Творчество есть –
предизбранность,
Вера – таланта истинность,
Божия сила есть в нас –
Высшая, мудрая власть!
|
