ВІД БОЛЮ ДО ЛЮБОВІ…

ОЧИМА ВІЙНИ

Сину, іде війна…

–Сину, іде війна!

Стогне земля з яворами.

Сину, що буде з нами?!

–Мамо, ніхто не зна!

–Сину, летять літаки,

З неба летять у вічність…

–Мамо, ще буде січа,

І обеліски, й горбки…

–Сину, моє дитя!

Мріє моя єдина!

–Мамо, ти в мене одна!

Ти – це моя Україна!

–Мамо, іду… Прости…

–Сину, на хрестик до тіла…

–Мамо, все краще – ти,

Світ, що любити навчила!

–Сину, моє дитя!

Боже святий, відпускаю…

Бо Україна одна

У серці із краю й до краю.

Тим, що з війни

У війни немає обличчя,

А тільки очі і губи перепалені болем.

У війни немає обличчя ,

Тільки зморене тіло і скалічена доля.

У війни немає обличчя

Лише дим і пилюка у жилах.

Ця війна ХХ1 сторіччя собою накрила.

Обійму, наче рідного брата, очі, руки солдата,

Відсахнеться, теплом зігрітий, від автомата.

Запитаю: « Чи скоро минеться війна проклята?»,

Запитаю: « Ну як  же Вас звати, брате?..»

Скаже: « Циганом кличуть, а інше не треба знати…

А іще як вернуся із вічності то тебе посватаю…»

А іще біля наших поглядів грівся ранок,

А іще я просила у Бога, щоб його не поранило.

А іще він іконам очі цілував з вірою,

А іще він спустивсь на цю землю з вирію…

Що я встигла? Хіба що поглядом обігріти…

Що я встигла? Хіба що душу погладить літом,

Пироги на прощання поклала житні, щоб жити.

Поклонився солдат і мені, і цій вранішній тиші,

Цілувало сліди його небо розкішне.

БРДМ загарчав: « На війну!...» тільки курява стала…

І надія, і віра услід з мого серця ячала.

***

Ви б для мене придумали світ помережений золотом,

І гаптовану стежку до серця мого золоту.

І коли Ви зорю біля місяця щастям намолите,

Я таки не втримаюсь - зайдуся в цвіту.

Ми отут нічиї, ми нікому не винні,

Просто березень солодко в душу прокравсь

Ой, ви ночі мої, ночі білі і сині,

А за вами весна почалась…

***

Ой, ти щастя моє,  роз-нещастя моє,

Підіймаються в серденьку хвилі.

В небі сонце встає як і я - нічиє.

І мурашки гуляють у тілі.

Ходить світом весна,

І за світом вона,

І чарує чарівним чарунком.

І красива весна, і щаслива весна,

І на смак із твоїм поцілунком.

***

Я обриваю запізнілі вишні,

Щоб наварить вареників тобі.

І стигнуть у долонях стиглі вірші:

Зелені, жовті, навіть голубі.

Під вишнею стою, як на причасті,

Молюсь за кожен зібраний рядок.

Сусідський півень розходивсь від щастя…

Іще, іще, іще, іще… замовк.

Чекання

А ще я готую борщ,

З квасолею і пампушками,

А потім оцими ж руками

У вірші збираю дощ.

Білісіньку скатерть стелю,

Бо стіл дожидає гостя.

А, знаєш, я ще люблю

Замріяний вечір по шостій.

І тишу оцю у садку,

Пташине прощальне ячання.

Чи впустиш мене отаку

В останнє своє кохання?

Стрічатиму хлібом тебе,

І буду як жінка годити.

І небо без хмар, голубе,

Із серця подам напитись.